Ми не були такими...

Ми пишалися тим, що проголосили Незалежність мирно, без кровопролиття. Що у нас немає терактів. Що навіть гострі політичні протистояння проходять мирно – без розбитих вітрин та спалених автомобілів.

У Москві в жовтні 93-го озброєні противники Єльцина штурмували мерію і "Останкіно", а потім танки стріляли по парламенту. У нас депутати всю ніч приймали Конституцію, але знайшли компроміс.

Коли зник Георгій Гонгадзе – це розворушило протест у серцях тисяч і тисяч людей. Леонід Кучма, якого Путін схиляв до розгону Майдану, не піддався і не дозволив ввести в дію навіть Внутрішні війська.

Коли Кремль схотів відрізати від України маленький клаптик, Тузлу, – ми не дозволили цього. Бо це – Крим, а значить – Україна.

Ім'я Сергія Нігояна знають всі, хто знає про Революцію гідності. Ще не забули Юлія Мамчура, який з прапором повів своїх підлеглих проти окупантів.

Але в наш дім принесли зло. Принесли кровопролиття і смерть. Принесли те, з чим ми не повинні змирятися – коли загиблі перетворюються на цифри.

Був Георгій Гонгадзе. Був Сергій Нігоян, Михайло Жизнєвський... А тепер: "3 загиблих... 4 загиблих... 49 загиблих... 13 загиблих..."

Для загарбників, духовних нащадків Сталіна, тисячі смертей – статистика.

Ми не були такими. Не повинні такими ставати і зараз! Не маємо права звикати до крові та смертей.

Належить речі називати своїми іменами. Є юридичні причини для назви "АТО". Але насправді йде ВІЙНА ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ. І кожного, хто віддав своє життя у цій війні за Незалежність, за нас з вами – ми повинні згадувати у молитвах і закарбувати в народній пам'яті. Як Героїв Крут. Як Небесну сотню.

Ми переможемо, тому що для нас загиблі герої – живі люди, а не статистика. Тому ми ховаємо їх з військовими почестями, а не потайки від суспільства, як це зараз роблять агресори зі своїми загиблими.

Може варто вже зараз створити віртуальний меморіал героїв цієї Війни за Незалежність? Щоб кожен міг побачити живі очі, обличчя героїв, їхні імена занести до себе у список для поминання. Щоб вони у нашій свідомості не ставали цифрами, а залишалися живими людьми – як вони є вічно живі у Бога.

А кожному віруючому, кожній парафії взяти хоча би одне ім'я для постійного поминання у заупокійній молитві.

Бо ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!