MENU

Життя занадто коротке, щоб наповнювати його болем, – письменниця

1721 5

Я не пам'ятаю, коли відчула себе дорослою. Здається, це сталося тоді, коли я розлучилася. Я залишилася зовсім самотня. На зйомній квартирі у великому місті, без грошей і стабільної роботи, без уявлення, як жити далі. Без підтримки. Мені було 24.

Напевно, саме тоді я і зрозуміла, що життя перестало мене оберігати від моральних травм, воно кинуло мене під танк і сказало: "У тебе проста задача: вижити. Давай, змагайся за своє щасливе майбутнє." І я почала боротися за існування, пише у своєму блозі письменниця та сценаристка Оксана Шаварська, інформує UAINFO.org.

Спочатку я докорінно змінила своє оточення. З'явилися нові друзі і знайомі. Всі ці люди приходили і приходять в моє життя кожний зі своєю історією, зі своїм болем. Всі вони дорослі і мудрі. Хтось із сім'єю, хтось без. Але усі з особистими травмами і переживаннями.  

Іноді мені здається, що я схожа на великий сейф, який зберігає чужі житейські історії. І у кожного з моїх близьких свій особистий код доступу до цього сейфу. Найпопулярнішими історіями в моєму "сейфі" є ті, в яких фігурує зрада. Зрада – це найболючіше, що траплялося з моїми друзями.

Зраджували їм. Зраджують вони.

Є у мене близький друг, який любить повторювати фразу, що люди одні одним не належать. Я довго думала про це. Як це не належать? Кому ж тоді належати, якщо не один одному? Але з іншого боку, ми народжуємося в самотності і помираємо теж. Ми за своє одне життя вситигаємо кохати безліч разів. Це нормально. Ми встигаємо розчаровуватися і зачаровуватися. І часом не можемо розібратися в тому, де дійсно справжні почуття, а де миттєве захоплення. Хоча, що ми про це все знаємо? Ми всього-на-всього люди. Слабкі. Дуже слабкі люди на планеті Земля.

За свої 25-ть я зустрічала мало пар, де б обоє були щасливі і кохали виключно один одного. На жаль, частіше я знаю людей, які попри своє бажання стають учасниками любовних трикутників. Так буває: зустрічаєш людину, починаєш її любити і все у вас, як у голлівудській мелодрамі - спільні прогулянки і вечері, на вихідні їздете в гості до батьків, відпустка на море раз на рік, кредит на квартиру. А ще з'являються діти. Або не з'являються. І ви так живете роками, стабільно і звично. Ви стаєте один одному родичами. Ви стаєте один для одного передбачуваними і нецікавими. І секс у вас раз на місяць - в кращому випадку. Ендорфіни збирають свої речі у валізи і тихо йдуть з ваших стосунків. І тоді вам стає нудно.

Хтось може жити в такому ритмі дуже довго і особливо не переживати на тему відсутності шалених емоцій. Але хтось не витримує. І одного дня ви зустрічаєте іншу людину, яку пускаєте у свій особистий простір. Віддаєте його без залишку. А ендорфіни тим часом знову радісно заскакують зі своїми валізами у ваш життєвий потяг.

З цією новою людиною вам і цікаво, і шалено, і хочеться усього й одразу. І тоді постає питання страху і вибору. Бо з тією, першою людиною, спочатку теж було все саме так. Не дарма ж ви клялися колись про те, що будете разом і в радості, і в горі, доки смерть не розлучить вас.

Коли зустрічаєш новий об'єкт кохання, маючи обручку на правій руці безіменного пальця, починаєш страждати дико і безповоротно. Бо, як я вже казала, людина - створіння слабке. Вона не може відмовитися від набутого: від квартири, машини, кредиту чи почуття обов'язку. І тоді починається те, що ми звикли називати "зрадою".

Простіше кажучи – це життя на два фронти. Живеш з однією, кохаєш іншу. Себе ж запевняєш, що кохаєш обох. Заспокоюєш. Але це брехня. Ніколи не вірю у цю банальну фразу "я люблю їх обох". Ну ви ж не Господь Бог, щоб вашої любові вистачало на всіх живих і ненароджених. Ви брешете самим собі, бо так легше засинати вночі з кимось із цих двох. Людина - створіння слабке, створіння, яке постійно потребує кохання, великого, але не завжди чистого.

Зрада – це біль. Різний, але біль. Хтось зривається і ріже вени, хтось занурюється у велику алкогольну депресію, хтось бере себе в руки і на грунті свого болю звертає гори. Але це в будь-якому випадку чийсь біль. Якщо ви думали, що у цьому тексті знайдете відповіді на свої питання, то ви помилилися. У мене думка щодо зради дуже суб'єктивна.

Я визнаю полігамію. І вважаю, що наше життя занадто коротке, щоб наповнювати його болем. Та найгірше ми чинимо тоді, коли починаємо завдавати болю тим, кого любимо.

Я за те, щоб людина за своєю суттю перестала бути слабкою. Я за те, щоб ми не боялися змінювати життя і проводити свої дні з тими, кого кохаємо усією душею. З тими, від кого тремтять коліна і шалено б'ється серце. Я мрію, щоб страх перестав існувати, щоб чесність заповнювал наш особистий простір.

Чесними перш за все потрібно бути самими з собою. Всередині нас є відповіді на усі питання. Фразу "не знаю" придумали слабаки.

Я бажаю вам усім кожного ранку прокидатися з тими, кого ви кохаєте. Я бажаю вам не боятися зробити вибір. Все-таки життя занадто коротке, щоб сумніватися. Все одно через сто років усім буде байдуже, кого ми з вами любили. Нам з вами так точно.

Підписуйся на сторінки UAINFO FacebookTelegramTwitterYouTube

Оксана ШАВАРСЬКА


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі

Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини