Наступної доби після ухвалення Закону "Про особливий статус Донбасу" бандити обстріляли вже знамените містечко Щастя – форпост українських військових під Луганськом, зруйнувавши теплову електростанцію, яка живила всю область.

Відповідно північ Луганщини, де домінують українські військові, залишилася без світла і майже без зв’язку. А це реальне підґрунтя для наступу, причому наступу, який має відбутися найближчим часом, поки наші війська не оговталися за нових умов. Зокрема, вже чути вибухи під Сєверодонецьком, пише у своєму блозі журналіст Валентин Торба, інформує UAINFO.org.

Такий собі "привіт" від бандитів як відгук на принизливі Мінські угоди. Донбас треба знати. Він любить силу, і до "стрілок", подібних до Мінської, ставиться як до прояву слабкості, а значить, можна бити далі.

Якщо хтось гадає, що лігши на землю і піднявши руки, можна припинити власне побиття, то він глибоко помиляється. Навпаки, така поведінка лише провокує ще більшу агресію. І бандити сприйняли фактично капітуляцію України як заклик до ще зухвалішого нападу. Тепер звільнені від російських бойовиків міста Луганщини та мирна, поетична Слобожанщина відчули справжню близькість до зони АТО.

Саме зони, адже лише це слово більш точно відбиває суть того, що коїться на Донбасі. Абревіатуру ж АТО давно треба замінити на ясний і правдивий термін "війна". А війна, хоч б їй особливі статуси давали, все одно залишиться війною. Кривавою, несправедливою, трагічною.

За час проведення так званої АТО Україна витратила понад 63 мільярди гривень. Наш народ втратив тисячі синів і набув нові конфронтаційні стереотипи, ще не позбувшись старих, а значить, став ще вразливішим до маніпуляцій. Розлючений натовп у Києві нападає на дружину Луценка, бавиться з політиками, затовкуючи їх у баки для сміття, при цьому обходить стороною Єфремова, Кілінкарова, Клінчаєва та ще багато кого, хто спокійно собі ходить по Києву, будучи напряму причетним до біди на сході України.

Безліч картинок, політичні тусовки і просочена кров’ю українців земля десь далеко у степах Донбасу. Все зроблено так, щоб ми лягли на долівку і простягли руки, а по нас потовклася російська армія та витерли ноги закулісні маніпулятори, які створюють безліч політичних проектів під різними назвами та навіть ідеологічним спрямуванням.

Давно вже зрозуміло, що якщо хтось із російських опозиціонерів закликає українців до чогось, то треба зробити навпаки. Дружньо, з начебто щирим піклуванням про нас, вони нам радять, спрямовують, натякають та інколи готують до певних кроків, нашіптуючи, як швидше дійти до прірви. Наприклад, Альфред Кох живописно описав причини, з яких Україна має відмовитися від Донбасу.

Навіщо українцям цей мотлох? — запитує він, тим самим відокремлюючи сотні міст і сіл Донбасу, де живуть українці й розмовляють українською, від іншої України. Підкреслюю — розмовляють українською. Так, суржиком, але він мало чим відрізняється від суржика під Києвом. Тобто це зовсім не російська глибинка.

Це суто українська територія. Інформаційний вплив Росії на Україну нагадує дві голови одного імперського крилатого орла — влада і потішна опозиція. Вони говорять різні речі, але прямують в одному напрямі. В даному разі цей напрям — роз’єднати Україну використовуючи всі можливі зачіпки, всі доступні тріщини в нашому суспільстві.

У час, коли бандити залишили без струму майже всю Луганську область та завозять додаткове озброєння через Краснодон до Луганська з метою подальшого прориву, Кабмін призначає нового губернатора області — Геннадія Москаля. Геннадій Геннадійович — персона на Луганщині відома. Він уже обіймав цю посаду при Ющенкові й непогано себе зарекомендував як людина, яка єдина з губернаторів... не крала.

Можливо, тому що було не до цього, а можливо, тому що просто ніхто цього не помітив, а може, просто тому, що не крав. Чужий і свій водночас, адекватний і достатньо прямолінійний, він одним із перших їздив на згарища та завали після вибухів газу в місті, відверто спілкувався з журналістами та підтримував проукраїнську позицію.

Так чи інакше, людина з прізвищем, яке в цій ситуації з "особливим статусом" має іронічний відтінок, — непогана креатура від "Батьківщини". Луганщина наразі — це перш за все криміналітет, і домовлятися там доведеться саме з ним (саме так вирішили в Мінську), а от на криміналітеті Геннадій Геннадійович як колишній УБОЗівець знається дуже добре. Причому саме на криміналітеті Криму і Донбасу.

На жаль, часи в Донбаському регіоні вже далеко не дев’яності. Люди там живуть в епоху розвинутого середньовіччя. Причому розвиток проявляється виключно в асортименті сучасної зброї. І окрім місцевих бандитів, Москалю доведеться мати справу з москалями справжніми, та ще і в умовах "особливого статусу" регіону й особливо цинічної війни.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube