Свєта - дружина прапорщика з Новоград-Волинського.

Активна, самостійна, дуже балакуча.

Свєтин чоловік був на Савур-Могилі. Приїхав на кілька днів додому у відпустку, був чорний від горя. Дружина не могла витягти з нього жодного слова.

Єдине розказав, що у 30-ї механізованої бригади велика проблема з раціями. Якось її чоловік так супроводжував поранених. І серед чорного диму, без карт і рації ледве не заїхав у окупований Донецьк.

Свєта дуже хвилюється, бо їй здається, що Житомирщина чи не найбільше постраждала у війні за Донбас. 

-- Бували дні, коли у нас було кілька похорон на день. І це повторювалось щодень.

А ще, що є села, де вже майже немає чоловіків. Всіх мобілізували. Як не як, в області базується три великі бригади - десантники, танкісти, артилерія... Всім треба свіжа кров.

Свєта їздила до матері в село. Там по сусідству поселились біженці.

Чоловік, дружина і кілька дітей.

Іде Свєтина мама повз хату. Там дівчинка-біженка гралась. Привіталась, спитала, як справи, де мама.

--Мама спит...

--А папа. 

-- Папа остался дома хунту добивать...