Інтерв’ю Святійшого Патріарха Київського і всієї України-Руси Філарета газеті «Донеччина».

Патріарх Філарет- Ваша Святосте, старше покоління наших читачів пам’ятає, що Ви є уродженцем старовинного села Благодатне Амвросіївського району. Позаторік це село відзначило ювілейну дату з дня свого заснування. Приємно було почути на урочистостях, що земляки вас пам’ятають. А що згадується вам з дитинства?

- Я дійсно народився в селі Благодатному Амвросіївського району на Донеччині… Що згадую? Ось ми зараз були на круглому столі до 81-ї річниці Голодомору. Так от я пам’ятаю на початку свого дитинства той Голодомор. Мені тоді було чотири роки, що тоді відбувалося я усвідомити не міг. Але дід мій помер від голоду.

Батько працював на цементному заводі біля Благодатного і хліба там робітникам не давали. І тоді батько із сім’єю, а нас уже було троє братів, поїхав на шахту. Батько став шахтарем. І хліб давали шахтарям, давали батькові, матері і нам. А дідові – ні! І я вже потім став здогадуватися над тим , чому робітникам на цементному заводі хліба не давали, а шахтарям давали – по 400 грам. І прийшов до висновку вже на підставі всіх оцих досліджень, які тепер ведуться про Голодомор. Не давали тому, щоб знищити українське населення, адже що на заводі працювали місцеві селяни Благодатного, а на шахти приїздили працювати з різних республік тодішнього Радянського Союзу. І це є підтвердженням того, що це був не звичайний голод. Бо хліб був у селян, але його весь забрали. Врожай був, усі це знають, і хліб був, але його забрали. Для чого – щоб вони померли з голоду. І це ще одне підтвердження того, що Голодомор був штучний, з наміром знищити українське селянство. Оце я запам’ятав.

А потім почалася війна. Потім батько загинув на фронті і переді мною постало питання – існує він, чи не існує. Якщо його немає, як мене вчили у школі, то значить я люблю порожнє місце, а чи можна любити неіснуюче. Не можна. Я прийшов до висновку – раз люблю, значить батько існує, бо любові без об’єкта любові бути не може. А якщо він існує, а він загинув на фронті, значить є вічне життя. То є Бог, якщо є Бог, треба йому служити. І так я обрав цей шлях. І коли обрав, став вчитися в Одесі, в Московській академії теж вивчився і так пішов цією дорогою служителя церкви і Богу.

- Чи є хтось з Вашої рідні на малій Батьківщині?

- Залишилися могили моїх братів, матері, а могила батька десь під Запоріжжям. Він загинув під час війни в Гуляй Полі і в братській могилі лежить.

- Ви людина відкрита для спілкування і з журналістами зокрема, завжди пам’ятаємо, як благословили нашу газету «Донеччина» і читачів у 1995 році. Здавалося тоді, що попереду роки творення і добра, а виявилося, що недруги засівали розбрат. І досі неприємно згадувати, який прийом Вам улаштувала Донецька єпархія УПЦ МП у 1998 році, вимагаючи від влади не допустити Вашого візиту на Донеччину. Не зважаючи на погрози, Ви виконали намічене. Але ж опоненти відтоді й досі ведуть агресивну політику щодо церков Київського патріархату в шахтарському краї. Ваші представники на Донбасі – священики мужні, бо їм помітно нелегко. Де Ви, як глава Церкви, знаходите таких відданих справі людей, які запалюють нас світлом надії і не дають занепасти духом?

- Це громадяни України, які вірно служать насамперед Богу і церкві, і люблять свою землю, свій народ, свою історію, навіть незалежно від того, хто вони по національності. Тому що в Донецькій області, як і в Луганській, в нас священики і українці, і росіяни. Але і росіяни люблять свою землю, тому що вони там народилися і виросли, там їх батьківщина, і тому вони проповідують любов до ближнього, до Бога, а, значить і любов до своєї Батьківщини. Але не треба тільки проповідувати, треба любити свою батьківщину. Вони люблять і не бояться. І не зраджують своїй землі, а те, що Донбас є українська земля, а не російська, або як тепер придумали – «новороссия» - доказом цього є села, а селах, як ви знаєте, розмовляють українською мовою. Село – це корінне населення, а коли Донбас став промисловим регіоном, тоді до нього з’їхались із усієї ще тодішньої Російської імперії, а потім Радянського Союзу. Українська земля прийняла їх і радо прийняла. А тепер вони думають, що можна цю землю віддати Росії.

Український народ не дозволить цього і тому ви бачите як захищають Донбас батальйони з усієї України: із Галичини, з Львівщини, з Дніпропетровська, із Сум і Полтави. Тобто вся Україна там. Чому вона там, як дехто каже: чому ви туди їдете? А їдуть туди захищати свою українську землю, свій народ захищати. Чому так збирають пожертви по всій Україні і везуть туди все – щоб допомагати цим людям, які готові віддати своє життя за свою Батьківщину. Отого вони туди і їдуть. Той, хто думає, що можна цю землю завоювати «градами» і «смерчами», неправий. Бо не можна цього зробити, тому що перемагає правда, а не неправда, перемагає Бог, а Бог не може бути з неправдою. А оскільки правда на нашому боці, то й перемога буде на нашому боці.

Ось дивіться, як приховували Голодомор, а тепер соромляться, що пропагували: це не Голодомор, що це звичайна там засуха, і люди не мали хліба і тому помирали. Неправду говорять тепер і не хочуть визнати правду, що хотіли знищити націю українську. Так само і в Донбасі говорять неправду, що не воюють, Росія не воює, а чиї ж танки там по донецькій землі їздять? Чиї «гради», «смерчі» і «урагани», що їх у магазинах продають на Донеччині? Значить, з Росії привезли! А чиї трупи везуть в Росію? Як це не воює Росія з Україною, якщо везуть мертвих росіян з Донбасу? Значить, воюєте, а чому на весь світ говорити, що не воюєте? Так, повномасштабної війни немає, але війна іде, неоголошена. І це продовження тієї неправди, яку породили ще починаючи від безбожної влади. Все відбувається на неправді, тому й загинув Радянський Союз, що був побудований на неправді. І зараз намагаються відродити те, що побудоване на неправді. І теж потерплять поразку.

- Ви один з небагатьох, хто публічно закликав попередню владу зупинитися, більше дбати про людей, а не про власне збагачення. Вас не послухали. Не сталося цього і коли ви закликали Януковича і його поплічників не допустити кровопролиття. На жаль, керівник держави, за якого радо голосував наш Донбас, людина показово набожна, віддав наказ убивати громадян своєї країни і потім накликав війну на Україну, і, як пишуть ЗМІ, приплачує за братовбивство на Сході. При цьому УПЦ МП, відданим якої є втікач-президент і його оточення, ніяк не реагує на це. Виходить, що підтримує. А яка Ваша позиція, Святійший?

- Церква Київського патріархату підтримувала всіх президентів, починаючи від першого Кравчука. Чому підтримувала? Підтримує – тому що народ обрав. І Януковича ми підтримували, тому що народ обрав. Але коли він обманув народ: готував Україну до вступу асоційованим членом у Європейський Союз, а потім, коли треба було підписувати – відмовився під впливом Москви.

Тоді студенти першими виступили проти цієї неправди, незважаючи вже на ті беззаконня, які він чинив, але це було головним мотивом протесту. А він як відреагував – побив їх, і вони тікали, шукаючи прихистку, в наш Михайлівський собор. Тоді газети писали: оце є правдива церква, яка відкрила свої двері для дітей, яких б’ють.

Потім він розстріляв Майдан снайперами, загинула Небесна сотня і тоді ми сказали йому правду в очі. Після того, як він розстріляв, ми скликали Синод і прийняли постанову не молитися за злочинну владу і через день він утік.

Тепер про позицію Московського патріархату. Це позиція п’ятої колони і ви бачите, що вони агресора не називають агресором, армії нашій не допомагають, батальйонам помочі не дають… Її дають окремі служителі, але церква в цілому зайняла позицію таку лицемірну. Ми за мир. За який мир виступаєте? За мир у неволі? А ми не хочемо жити у неволі, бо ми вже в неволі жили не одне століття і нарешті від бога отримали як дар – незалежну державу. То чому ви не зі своїм народом, чому ви не засуджуєте тих священиків і єпископів, які виступають проти свого народу, проти української влади, а підтримуєте Путіна? Хліб їсте український, а служите окупантам. Але ми, навіть знаючи їх лицемірну позицію, не хочемо з ними ворогувати, ми хочемо жити з ними в мирі, тому що ворожнеча між нашими церквами, це ворожнеча в середині України, а всяка ворожнеча ослаблює народ, ослаблює і державу. Тому ми стоїмо на позиції таких нормальних християнських відносин, але землю свою і свободу свою не віддамо.

- Ви є послідовним прихильником створення єдиної Помісної Церкви. За останні роки обидві церкви наблизилися до цієї мети чи віддалилися?

- Як ви знаєте, помер митрополит Володимир Сабодан, який був схильний до того, що в Україні одна православна Помісна Церква. Обрали нового предстоятеля – митрополита Онуфрія, а він вірний слуга Москви.

Але ось в Рівненській області два єпископи підписали меморандум, в якому назвали Росію агресором, а з другого боку заявили, щоб в Україні була єдина Помісна православна церква і що перехід релігійних громад від однієї церкви в іншу дозволяє закон. Так от за те, що вони підписали цей меморандум, їх викликали в Київ і сказали їм: як хочете, а відкличте свій підпис під таким меморандумом і вони зробили це.

Про що свідчить така позиція глави УПЦ МП? Що він вірно служить Москві і для нашого народу він чужий, тому що інтереси українського народу не захищає і не хоче, щоб в Україні була єдина Помісна православна церква. Але Янукович теж служив Росії, служив і привів Україну до такого стану. І закінчилося тим, що втік. Дай Бог, щоб цей предстоятель змінив свої думки і служив українській церкві та українському народові і українській державі.

- Ваша Світлосте, завдяки вам усі книги для богослужінь перекладені на українську, а ви особисто є четвертим перекладачем Біблії на українську мову. Ви благословили друк і безкоштовне поширення близько мільйона примірників «Закону Божого». Метою акції було, щоб ця книга потрапила у кожен дім, у кожну родину. Чи триває цей процес в нинішніх умовах? І чи сучасна молодь тягнеться до книги, як і раніше, чи не зменшується її потяг до духовної спадщини людства і церкви, зокрема? Які особисто Ваші відчуття?

- Ми переклали Біблію і усі богослужбові книги на українську для того, щоб українська церква була дійсно українською, бо вона може називатися українською, а по духу бути російською. Так ось, щоб українська церква була українською по духу, ми і переклали на нашу мову і звершуємо богослужіння українською мовою, і проповідуємо українською мовою. Це не означає, що ми відкидаємо слов’янську мову, але ті парафії, де люди звикли до слов’янської мови, служать слов’янською. Де хочуть російською – проповідують російською, але основна маса і служить, і проповідує українською мовою. І тому це є та духовна основа, на якій стоїть українська церква. Вороття до слов’янської мови богослужіння не буде, тому що ті, які вже звикли чути богослужіння зрозумілою їм мовою не повернуться до незрозумілої. Тому це запорука того, що українська церква переможе.

- Для вас і багатьох земляків на Донбасі Україна є цінністю, але будемо відвертими, значній кількості чиновництва, бізнесу і населення добре там, де більше платять, частина з них пішла під інші прапори. Що ви можете сказати людям, обдуреним облудною пропагандою?

- Хоч і населення Донбасу рідне мені, але вони обрали невірний шлях. Коли обирали ж так звані «ДНР» і «ЛНР», думали, а чи можете існувати самостійно? Події, які там зараз відбуваються, свідчать про те, що ці, так звані республіки існувати самі по собі не можуть. Вони не можуть забезпечити себе всім необхідним: шахти закриваються, заводи зруйнували, роботи немає, зарплати немає, пенсії не виплачуються… Говорили, що Донбас годує всю Україну, а не можете прогодувати самі себе. Значить, говорили неправду. Населення Донбасу буде жити добре, коли воно буде разом з усім українським народом. Але якщо воно буде робити такі помилки, як уже зробило вже, то повинно тепер страждати і навертатися до Бога, молитися, щоб Господь змінив цю ситуацію. А Господь зможе одним мановінням, якщо люди навернуться до Бога. Храмів побудували багато, а до храмів не ходять і не моляться. Тоді для чого ви їх будували, щоб себе прославляти, а не для того, щоб служити Богові і молитися там. Тому треба повертатися до Бога, а Господь знає, як утихомирити і привести до злагоди.

- Сьогодні від людей, які зовсім зневірилися в спроможності політиків і влади зупинити процес знищення України, можна почути, що тільки Бог урятує нашу країну. А Ви як вважаєте?

- А Бог урятує тоді, коли люди навернуться до Бога, коли люди стануть молитися і любити один одного. Любити свій народ, свою землю і свою Батьківщину. Це станеться, і тоді Господь дасть перемогу.

- Ви особисто, священики УПЦ КП не лише молитвою, але й матеріально підтримуєте захисників Вітчизни. Що спонукає вас до таких вчинків?

- Спонукає нас віра в Бога і вічне життя. З чого я починав свій шлях? З визнання вічного життя. Так ось, для того, щоб увійти в це вічне життя, треба на землі обрати його, обрати добро, обрати любов. І оця внутрішня сила, яка спокутується благодаттю Божою і спонукає на такі справи.

- Редакція щиро дякує, ваша Святосте, що знайшли за можливе звернутися до земляків через нашу газету.

Розмову вів Ігор Зоц.