Окупувавши Крим, російська влада 31 березня утворила міністерство у справах цієї території. Офіційною метою створення міністерства є підготовка державних програм розвитку Криму. Міністром призначали політтехнолога Олега Савельєва, зрозуміло, що родом він із Ленінграда.

Попри те, що окупація українського півострова створила безліч небезпек і проблем для громадян, чиї людські та громадянські права повсякчас порушують окупанти, жодних установ центральної влади, які б опікувалися цими питаннями, не створено.

Ще Олександр Турчинов, виконуючи обов’язки глави держави, призначив на конституційну посаду представника президента у Криму Наталію Попович.

На сьогодні доводиться однозначно констатувати, що системної державної політики стосовно Криму українська влада не має – ні у питаннях відновлення територіальної цілісності, ні у порятунку громадян від сваволі окупантів, нищення інфраструктури півострова, його природно-заповідного фонду, об’єктів культурного надбання, мінеральних ресурсів.

Символічний акт

Тим часом окупанти ґрунтовно підходять до організації управління «пріращьонним прєдєлом». Нещодавно у Криму проведено перепис населення. У ньому взяли участь практично усі мешканці півострова. Лише 0,6% осіб відмовилися відповідати на питання переписувачів. У 2010 році, коли проводився усеросійський перепис, відсоток відмов сягав двох відсотків.

Як бачимо, населення Криму, фактично покинуте «рідною державою» напризволяще, мусить іти на співпрацю з окупантами.

Остаточні результати перепису будуть підбиті у квітні. Сьогодні ж відомо, що загальна чисельність населення, яким «приросла Росія», складає 2,284 мільйона осіб. Це Кримський півострів разом із Севастополем – у Росії, як і в Україні, це місто є окремим від решти Криму суб’єктом.

За словами керівника Росстату Олександра Сурінова, перепис обійшовся у 386 мільйонів рублів. Дорогувато, бо «довелося придбати нову комп’ютерну техніку – українське обладнання, що залишилося у Криму, не відповідає вимогам російських законів про захист персональних даних». Те, що ця техніка фактично є краденою, не стало б на заваді її використанню.

Перепис знадобився окупантам не лише для того, щоб планувати фінансово-господарську діяльність на загарбаній землі. Державний перепис – це символічний акт, який фіксує належність території, так само, як обіг національної валюти, виконання гімну та підняття прапора і розміщення герба на державних установах. Перепис був потрібний загарбникам передусім для того, щоб закріпити у свідомості кримчан їхню належність до Росії. Наступним таким актом буде призов кримчан до російської армії.

Точка збирання

Не секрет, що українськими олігархам вдалося зберегти свої виробництва у Криму. У їхніх інтересах Верховна Рада минулого скликання ухвалила «Закон про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України». Цей закон створює лазівки для виведення продукції, виробленої у Криму, з-під міжнародних санкцій, дає змогу здійснювати економічну взаємодію між підприємствами континентальної України та окупованим півостровом.

У цьому разі залишається питання, чи визнає Україна юридичний факт окупації Криму, бо з окупаційною владою у країни, чия територія окупована, не може бути жодної співпраці.

Зрозуміло, що Україна не має змоги повернути Крим збройним шляхом. Кримську політику слід планувати на стратегічний відтинок часу. При цьому «стратегічний» не означає «тривалий». Процеси дезінтеграції Росії, які стануть головними чинниками звільнення Криму від окупації, можуть набути лавиноподібного і карколомного характеру.

Україні слід мати пакети стратегічних багатоваріантних рішень на цей випадок. Для цього потрібно створити «точку їхнього збирання». Це може бути відповідне міністерство або підрозділ РНБО. Головне – така точка має бути, бо те, що маємо сьогодні, виглядає як намагання з боку української влади покластися на самоплив, задовольняючи поточні фінансово-економічні інтереси українських та російських олігархів.