Сьогодні є і ще буде багато дискусій про те, чи правильно це – забороняти трансляцію російського телекінопродукту. Думаю, багато моїх друзів – лібералів, майданівців – виступлять із позиції «заборонити забороняти». Власне, головна думка вже сформульована Олександром Ройтбурдом: мовляв, є хороше російське кіно, яке навпаки – треба дивитися.

Якщо ми погоджуємось із тим, що засилля російського контенту в українському медіапросторі під час російської окупації та військової агресії проти України є чинником небезпеки, ми мусимо визнати, що ідея «зробити щось своє краще і перемогти у вільній конкуренції» дещо запізніла. Коли в тебе рак, треба записуватись на хіміотерапію, а не в качалку. А хіміотерапія вбиває не тільки ракові клітини, на жаль.

Якщо не забороняти російські фільми та серіали повністю, а лише «погані», виникає проблема з визначенням хорошого й поганого. Це означає суб’єктивну експертну оцінку контенту.

До державних органів, що займаються експертною оцінкою контенту – комісії Мінкульту, Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі – традиційно є ціла купа обґрунтованих претензій і немає жодної довіри.

Створити незалежний від держави, але дієвий експертний орган, у компетентності всіх учасників якого гуманітарно-ліберальна спільнота не матиме сумніву, і який зможе відповідно до певних чітких критеріїв прозоро визначати, чи несе певний російський фільм загрозу з погляду пропаганди? Ну, напевно, можна було б.

Проблема в тому, що дозвіл на демонстрацію контенту – це також комерційні інтереси мовників, які платять мільйони доларів за російські серіали й заробляють (відбивають частину дотацій) на рекламі. Відповідно, цей орган невпинно намагатимуться корумпувати. А його рішення без кінця оскаржуватимуть у судах. І раз у раз гуманітарно-ліберальною спільнотою котитимуться хвилі обурення, коли рішення цього органу хтось майстерно подасть як «маразм» і «мракобісся» (так, як ми це успішно робимо з рішеннями НЕК). Тобто знов постане проблема довіри.

Я все ж уважаю, що дерусифікація має бути повною – принаймні, на час війни. Але поступовою. Мовникам треба запропонувати план поступового, по 5-10% на місяць, вилучення російського контенту, щоб цей процес не був надто болючим і вбивчим для їхнього бізнесу. Звичайно, цей процес повинна модерувати й чітко контролювати держава. А тим часом можна подумати про те, як після війни навчитися відрізняти «хороше» російське від «поганого».