Ситуація з Дмитром Резніченком показова і важлива для аналізу, так як на її прикладі можна зрозуміти і виявити багато цікавих речей, послідовностей і помилок.
 
З чого все почалось? Патріот прийшов захищати свої права під укр дім, де довелося встати в нерівний бій проти собак окупаційного режиму. Ранковий бій ставав все лютіший і жорстокіший, в бій пішли спецзасоби, бездарні менти втрачали свої ж балончики і кийки, які переходили в якості трофеїв до громадян, які намагалися себе хоч якось захистити від агрессії. Дмитро будучи людиною козацького роду і духу був в перших рядах і потрапив на сторінки Нью-Йорк Таймс, як символ опору диктатурі.
 
Але, насправді, героїзму тут не так і багато, скоріш дитяча безбашенність. Дмитру пропонували одягти маску. МАСКА - невідємний атрибут подібних заходів. Про це має памятати кожен. Тоді захоплений нерівним боєм Дмитро відмовився, а більш досвідченні хлопці не мали часу пояснювати. Результат? Красива фотка достойна звання «пожиттєва аватарка», слава ледь не на весь світ і подання в карний розшук. Кожному своє, але я б не обміняв визнання офісних працівників і їхнє хвилинне захоплення на свободу, при тому, що роботи ще вистачає з головою. На цьому дурості не закінчились. Фотки з курортів і публічне відвідування массових акції де сотні мусорів - ніяк не можна назвати розумними.
 
Другий показовий момент - публічність. Арешт відомого блоггера, журналіста, зразкового батька - одразу підняв шум навіть на телеканалах. Одразу вписались депутати, кандидати в народні депутати, змі, активісти, офісні роботяги, митці і тд. Це посил до неповнолітніх, які намагються гратись в нінзєй, футбольних фанатів, жгі сістєму і тд. Поки вас ніхто не знає - ніхто не прийде на допомогу. Або не імєй 100 рублєй, а імєй 100 друзєй в соцмерах)) Зараз це також сила. Сподіваюсь, юні читачі правильно оцініють свій вектор розвитку.
 
Третій момент: сотні репостів, десятки звінків на телефон з питанням «Чув новину? Шо там?», інтернет на ушах, змі на ушах, кандидати в нардепи готові під танк кидатись аби тільки визволити всіми любимого персонажа. Здавалося б що все має виглядати так: Під РУВС приходить 200 000 людей з факелами, на чолі з депутатми, просять видати затриманого, а разом з ним слідчих, оперативників, судей, міністра. Увязненого закидують квітами а мусорів вішають на найближчих деревах. Но в результаті під РУВС - 30 свободівців ( як доречі своїх взагалі ніколи не кидають, що приємно ), 10 друзів-родичів і кілька журналістів. Та сама ситуація повторилась і на наступний день коли було оголошено тотальну мобілізацію на Антоновича.
 
Тут в мене риторична предява до всього населення, яке репостить і звонить з ужасом питаючи «ну шо там?»: Ви вообще спроможні витягнути свої нікому не потрібні жопи с роботи заради настільки любимого вами персонажа? ( учтіть, що тоді ваші жопи зроблять благе діло і стануть потрібними )
 
І питання номер 2 до обивал: от це - Дмитро Резніченко, відомий, душевний, веселий, няшний блоггер який через свою чрезмірну дурість потрапив в проблему. А якщо в подібну проблему потрапив би нікому невідомий патріот з невідомим до того імям, чи вистачило б у вас розуму хоча б так само массово робити ці репостікі і так само сердешно все це переживати?
 

Сподіваюсь, що так, бо інакше після того, як пересаджають всіх патротичних людей - під шконку загонять всіх пафосних овочей. Будьтє солідарні, таваріщі.

 

 c14 news