MENU

Україна неоднозначна і нова головна лінія розколу

8363 2

Читаю праці поважних українських інтелектуалів, котрі не вірять, що Путін об'єднав країну. А вірять, що мовно-культурні й регіональні поділи в Україні є такими ж сильними, що й перед Євромайданом.

Беру опитування з квітня 2014 року. Дивлюся, як ставилися в Україні до Путіна. Отже, частка тих, хто ставився негативно, на Заході становила 98 відсотків, на Півночі - 97, у Центрі - 97, на Півдні - 71, на Сході - 67. Загалом по Україні це число дорівнювало 76 відсотків.

Це не просто більшість. І навіть не абсолютна більшість - 50+1. Це так звана кваліфікована більшість - тобто дві третини й більше. При чому ця кваліфікована більшість стосується не лише україномовних Заходу й Центру, а й російськомовних Півдня і Сходу.

Порівнюю ці дані з опитуванням жовтня 2013 року. Тоді число тих, які позитивно ставилися до Путіна (47%) перевищувало число тих, які ставилися негативно (40%). Тобто за кілька місяців до і після Євромайдану ставлення до Путіна помінялося з переважно позитивного на переважно негативне - й останнє зросло майже вдвічі, з 40 до 76 відсотків.

Найближчим до Путіна в рейтингу антигероїв є Сталін. Його в Україні не люблять 70 відсотків. Тут зростання не таке велике, бо Сталіна українці не любили й до того (у жовтні 2013-го - 62%). Кваліфікована більшість у цьому питанні є на Заході - 97, Півночі - 75 та в Центрі - 73 відсотки. На Сході й Півдні - це більшість абсолютна: 60 і 52 відповідно.

Третій за рівнем несприйняття Бандера. Однак, на відміну від Путіна й Сталіна, у ставленні до нього є три суттєві різниці.

По-перше, число тих, хто його не любить, становило у квітні 2014-го не більшість, а меншість - 48 відсотків. По-друге, позитивне ставлення до нього за останній рік не погіршилося, а покращилося - з 22 до 31 відсотка. Однак цього - і це по-третє - не вистачає, щоб досягти бодай 50+1 відсоток.

Бандера, на відміну від Путіна й Сталіна, Україну таки не об'єднує, а роз'єднує. Нанеси на карту України відсоток тих, хто його любить і хто його ненавидить, і зразу маєш дві України.

Це підтверджує мою стару тезу. Хочеш дістати дві України - починай говорити про Бандеру. Хочеш мати одну Україну - говори про Сталіна.

Це ще не кінець розповіді. Беру в руки опитування кінця 2014 року. Найвищу підтримку збройної боротьби проти донбаських сепаратистів показує сусідня до них Дніпропетровська область. На питання «Чи є сенс воювати за Донбас», 67 відсотків відповідають, що є, бо там живуть українські громадяни. Це навіть більше, ніж у Галичині - 63.

А тепер - уважно! - накладаю цю географію підтримки боротьби проти сепаратистів на карту тих, хто не любить Бандери. Й одержую те, що психологи назвали б когнітивним дисонансом: згідно з іншим опитуванням, котре робилося у тому ж часі, нижнє Подніпров'я - Дніпропетровська й Запорізька області - є тим регіоном, де рівень різкого несприйняття Бандери один з найвищих (33,6%) в Україні. Вище тільки на Донбасі - 45 відсотків.

Не виключаю, що число тих, хто проти сепаратизму (67%) і число тих, хто проти Бандери (33%) відображає розкол Дніпропетровщини на майданівців і ватників - бо разом вони становлять 100 відсотків.

Але й не виключаю, що є інше пояснення: ті, хто готовий воювати зі зброєю в руках проти сепаратистів, керуються не так любов'ю до Бандери, як потребами більш насущними. Суджу це на підставі того, як люди відповідають на питання, наскільки їм близька російська мова й культура (тут маємо «ефект Бандери») - і на питання, наскільки їм близька українська держава і подобається ідея вступу України до Європейського Союзу (тут маємо «ефект Путіна»).

Думаю, якби Гантінґтон сьогодні ожив і йому довелося б знову малювати карту «конфлікту цивілізацій», то головна лінія розколу проходила б не по Збручу і навіть не по Дніпру, а між Дніпропетровською та Донецькою областями.

Однак мої поважні українські колеги-інтелектуали воліють і далі думати «по-старогантінґтонівськи». На підтвердження вони оповідають про свої сварки з таксистами, розмови в поліклініці і в черзі за комуналкою.

Припускаю, це не тому, що ми живемо з ними у різних (У) країнах. Чи їздимо в різних таксі, ходимо до різних поліклінік і стоїмо в різних чергах. Може, їм не щастить із співрозмовниками?

Ярослав ГРИЦАК


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини