MENU

Райради в Києві : спроба «камбеку»

4229 0

Спочатку цитата 2010 року: «Сьогодні райради не мають жодних повноважень, вони не мають жодних прав, і вибори до райрад не змінюють нічого. Нам треба змінювати всю вертикаль влади. Райрадами на сьогоднішній день намагаються закрити і замилити всі ті питання, які насправді стоять у Києві». Автор слів - Віталій Кличко, нині - мер Києва, а на той момент - депутат Київради, котрий разом з іншими колегами підтримав ліквідацію районних рад.

Відповідне рішення у 2010-му ухвалила більшість представників всіх без винятку фракцій, включно з опозиційними тоді «УДАРом» та «Батьківщиною» (загалом було 95 голосів «за» зі 120 можливих). І райрад не стало. Проте минуло п'ять років, і все той таки Віталій Кличко заговорив про діаметрально протилежне - про необхідність поновлення даного інституту.

Ідея ця має власних лобістів у Верховній Раді. У парламенті зареєстровані 4 законопроекти з приводу відновлення райрад, які зараз намагаються об'єднати в одне ціле «свободівці» Андрій Іллєнко та Юрій Левченко. Зацікавлення саме цих політиків є зрозумілим: оскільки в районних адміністраціях - засилля членів партії «УДАР», інші політсили сподіваються на реванш у відновлених районних радах. Хоча ясно, що навіть у випадку успіху свої посади у райрадах представники партій отримають на короткий строк - до масштабної реформи місцевого самоврядування і відображення її положень в Конституції України

Тим часом на рівні Київради підтримка райрад забезпечена позитивним рішенням регламентної комісії, тож прогнозувати повернення цієї інституції можна з високою долею ймовірності. Це буде найбільша помилка з усіх можливих помилок, які коли-небудь торкалися буття столичної громади.

У середині дев'яностих - на початку «нульових» цілий ряд міст відмовився від такого совкового рудименту, як «районна рада». Зробив це і Маріуполь під моєю егідою як його тодішнього градоначальника. Всі районні ради оголосили про саморозпуск, крім однієї - Іллічівської. Абсурдна ситуація з єдиною на весь Маріуполь районною радою тривала до 2010-го, доки від боротьби не відмовилося навіть олігархічне лобі Іллічівського району, котре намагалося контролювати «Азовмаш» та металургійний комбінат імені Ілліча через «ручну» райраду.

Як колишній мер міста можу стверджувати одне: райради - це безумовне зло. Це абсолютно беззмістовне та популістське розбазарювання фінансових та людських ресурсів. Повернення до райрад можна пояснити лише передвиборчим свербежем, котрий стимулює імітацію корисної роботи. Жодні аргументи на користь функціонування районних рад не працюють вже в силу того, що ці утворення не схвалені чинним законодавством. А відтак саме їхнє існування як мінімум є марним, а як максимум - шкідливим.

Конституція України, в розробці якої я також брав участь, говорить наступне: «Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи». Від самого початку районна (у місті) рада не розглядалася творцями основного закону як ланка самоврядування. І це аж ніяк не прогалина в законодавстві. Це цілком обґрунтоване положення, котре ставить районну раду, якщо не поза законом, то поза будь-якими важелями впливу на ситуацію.

Тому ті, хто тиражує «вбивчий» аргумент про те, що депутати райради будуть ближчими до народу, аніж депутати Київради, краще перейматимуться проблемами пересічного киянина тощо, поширюють ефектну брехню. Чиновник, котрий немає влади, нічого і ніколи не вирішить. Не надасть жодної допомоги (за винятком зовсім дрібної), не посприяє вирішенню ані найменшої проблеми. А депутати райрад - в силу чинного законодавства - не мають абсолютно ніякої влади.

Райрада не вирішує питання містобудування, не розподіляє фінанси, не розпоряджається комунальним майном. Тому не має жодного значення, що на депутата Київради припадає в середньому по 50 тисяч киян, а на депутата райради їх припадатиме 2-3 тисячі. Максимум, що може зробити сумлінний депутат райради, це «витиснути» з вищих інстанцій один чи два ковші асфальту на залатування найбільшої ями у дворі, трохи фарби на лавочку чи пару сотень допомоги для тяжко хворого пенсіонера.

Але знов таки, ми мусимо розуміти одну просту річ: власної скарбниці у райради нема. Бюджет на її утримання спускається згори, і коштів на те, щоб творити добрі справи, ця інстанція не має. Тож депутат райради може лише стукати у двері депутата Київської міської ради, щоб вирішити те чи інше питання. По суті, він виконує функцію медіатора між виборцем та тим органом влади, котрий наділено реальними повноваженнями. Для чого місту ця зайва «прокладка» з посередників - не зрозуміло.

До того ж, ходити по інстанціях зі скаргами від мешканців буде лише сумлінний (підкреслюю це ще раз!) депутат райради. А несумлінний цього робити не стане. Тим паче, якщо мова йде про депутата-списочника (адже ми ще не знаємо, за якою саме системою в Києві хочуть обирати депутатів районних рад).

Кандидат, обраний за партійними списками, залишатиметься цілковито глухим та сліпим до будь-яких потреб мешканців - його цікавитиме лише ставлення до нього власного партійного боса. Це йому, а не громаді доводитиме депутат свою відданість. Київ вже мав подібний досвід у 2006-му, коли на виборах до районних рад третина місць відійшла висуванцям Блоку Черновецького.

Та навіть якщо уявити, що районним радам додадуть повноважень, треба розуміти, що рішення, які вони ухвалюватимуть, можуть бути діаметрально протилежним. І в межах одного району виникатиме конфлікт інтересів однієї та іншої райради. Перша вважатиме певне будівництво потрібним та корисним, а інша - шкідливим та незаконним. Відтак обидві апелюватимуть до Київради, і так укорінюватиметься радянська «матрьошка», коли менші ляльки в усьому залежать від волі більших.

Свого часу на 10 районів Києва припадало 630 районних депутатів. При кожній районній раді працювала також і районна адміністрації - ще одна додаткова армія чиновників, котрі успішно об'їдали міський бюджет. У 2010-му на утримання райрад місто виділило 61,1 мільйона гривень. Складно уявити, у яку суму це могло б вилитися зараз - з урахування знецінення гривні та росту інфляції.

Де саме збирається брати Віталій Кличко подібні кошти - ще одна загадка. Мер столиці постійно скаржиться на відрахування, які робить Київ до державної скарбниці і які не дають місту повноцінно дихати та розвиватися, але при цьому власними руками готовий пустити за вітром значну частку й без того дірявого бюджету. Збагнути логіку такої поведінки неможливо.

Що ж стосується 120 депутатів Київради, які буцімто ніяк не встигають приділяти належну увагу своїм виборцям, то тут можна порадити лише одне. Не встигаєш - не займай чуже місце, не вмієш - не берись, не можеш - звільни дорогу тим, хто хоче працювати і знає, як це робити. На майже 4-мільйонний Рим припадає лише 48 членів муніципальної ради, і, тим не менш, Вічне місто якось дає собі із цим раду.

Не буду зараз торкатися питання про те, чи варто скорочувати чисельність Київради. Головне для столиці зараз - не наплодити нових захребетників. А тим, хто вже є у наявності, не завадило б трохи більше і розуму, і совісті, і мобільності. Якість міської влади не має нічого спільного з її кількістю, ба навіть навпаки: здається, від збільшення останньої починає відчутно страждати перша.

І на останок. У 1997 році Україна ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування. Згідно із нею, ряд питань муніципального рівня, зокрема, право розпоряджатися землею, належить до виключної компетенції органів місцевого самоврядування, а до останніх, як вже було сказано, Конституція України не відносить районні ради. Якщо ми дійсно прагнемо до Європи, вартує шанувати якщо не власні закони, то бодай міжнародні угоди, підписантом яких виступає наша держава.

Михайло ПОЖИВАНОВ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини