Письменник Антон Санченко зібрав докупи й оригінально обіграв деякі пекучі виверти та вибрики творців українських політичних реалій і, демонструючи вагомий складник безглуздя в них, звів усе до показового абсурду (зі збереженням авторського стилю)

Отак воно і буває. Поки дружиш проти якогось чма, усі челавєки друзя, включаючи страусів. Ну бо дійсно ж усі розуміють, що так далі жить нізя. Але варто дружбі проти чма завершитися перемогою, і потрібні позитивні програми, ось тут і починається.

Один революціонер мріє про країну, в якій усі жертимуть шоколад, як не в себе, зубні лікарі його палко підтримують. Інший, щойно вийшовши з тюрми, хоче заборонити аборти, бо якщо будуть аборти, в його потомства шансів немає. А ми так за нього переживали. Мабуть, таки дарма випустили.

Третя хоче заборонити тютюн скрізь, відкіля курців ще не ганяють, як безпритульних псів. Четверта – скасувати спрощену систему оподаткування, бо непорядок, простота гірше злодійства, всі ж знають. П'ятий хоче бути круче Азаріва, взагалі болт зі пробором класти на мовні вимоги до держслужбовців, і щоб рюкзаки шити Нацгвардії на домашній машинці «Зінґер», він за це, виявляється скакав на Майдані в дві зміни із Парубієм. І щоб злочинців оголошувати одразу через фейсбук, йому Цукерторт спеціальну фічу поставив для пошуку злочинців через фейсбучний профіль.

Шостий – щоб у Києві взагалі нічого не будували, навіть на вигонах для кіз, бо недарма ж вулиця називається Бродвей. Це такий соціальний ліфт. Звалив паркан – став депутатом. Тепер би ще тополі порубати, бо алергія в когось із Київради. Антикорупціонер со взором горящим хоче всіх хабарників загнати під люстру, навіть за шоколадку пожежному інспекторові готовий порубати в капусту всіх, не сховаються недолугі пожежники і в Катманду. При чому це входить в очевидний конфлікт із інтересами революціонера №1, того, шо з бульдозера, бо споживання ж шоколаду треба спонукати. І так далі.

Тобто, якщо здійснити мрії усіх революціонерів, жити в нашій країні стане абсолютно неможливо, настільки мрії, як виявилося, були взаємовиключними. Подумаєш оце, подивишся на їхню затятість, і нічого, крім «та ну їх всіх на» не придумаєш. Як добре, що мої революційні мрії здійснилися одразу, як тільки жінкам у цій країні знову дозволили носити мережані труси і підсрачником зняли Табачника.