Вчора ліворуч за фронтом від нас був бій. Гупало важко, імпровізована «швидка» – старенька «Газель» – зірвалася й понеслася, здіймаючи пил. Ніякий важкий танк не змусить ставитися до війни настільки серйозно, як рух цієї машини. Зовні миршава «Газель»  – транспорт, що шалено мчить між життям і смертю.

Казали про 12 танків, котрі вчора прийшли і посилили ворожі позиції, – можливо, то їх залпи ми чули. Нам, аеророзвідникам, пощастило – ми встигли відлітати десь у тому районі якраз до того, як стало гаряче.

Вчора вперше поступили сигнали про те, що сепари нас пеленгують. Значить, поважають і цінують.;)

***

Луганська земля нагадує моє рідне Поділля. Такі ж плоскогір'я, такі ж підбілені чимось крейдяним розломи річкових русел. Тільки в зелень пейзажу вросли інопланетні обриси териконів, звідки на нас дивляться ворожі «очі».

Я уявляю, який нестерпний біль я б відчував би, якщо б мою дідівщину, моє Поділля у мене забрали.

***

Осінь, як розвідник-диверсант, тихенько пробирається на позиції літа вночі, тисне холодом, методично відтискає денну спеку, крадучи сонце по кілька хвилин на день. Перезріле літо, перед тим як впасти і відкотитися у вирій, дарує нам ці прохолодні польові вечори, як останні цілунки.