Нещодавні трагічні події біля Верховної Ради потребують належного розсудливого осмислення й засвоєння відповідних уроків. Намагання віднайти відповідальних породжує гострі обвинувачення: звинувачують передовсім політиків, інколи – владу, часом – тих, хто стояв біля витоків протесту поблизу парламенту. Дехто воліє вбачати в трагедії ворожу руку Кремля. Одначе нині певним можна бути лиш одного: хто б не був винен, навіщо б й із чиєї волі це не вчинив би – в будь-якому разі те, що аж ніяк не мало статися, але таки трапилося 31 серпня, безумовно наруч Росії. Ворогові, з яким Україна воює. На жаль, доводится констатувати прикрий факт: ми ще занадто мало чого навчились у власної ж історії, про яку слушно нагадує у своєму дописі Тетяна Романова:

«Якщо ворог не може скорити країну і її народ своїм військом у війні, він почне расхитувати їх ізсередини. Сварити між собою українців. Це вже було в Україні. Ось що пише Антін Лотоцький з цього приводу:

На Україні настала тепер лиха година. Було таке безладдя, що кожний робив, що хотів. З заходу шарпали Україну польські війська; з півночі й від сходу московські, що на Україні вже почали розпаношуватися, а з півдня набігали турки й татари. До того ще Україна розділилася на дві частини: Лівобережну й Правобережну (від ріки Дніпра). На Лівобережній вибрали одного гетьмана, на Правобережній другого. Доходило до того, що гетьмани воювали між собою. І так брати билися з братами. Україна спливала кров'ю і щораз більше занепадала. Недарма народ та історія назвали ті часи «Руїною». Правобічний (або правобережний) гетьман Тетеря тримав з Польщею й воював з Лівобережним гетьманом Брюховецьким, що тягнув за Москвою».

Ми не знаємо, чим керувалися двоє Олегів – Тягнибок і Ляшко – й безпосередньо, й опосередковано збурюючи людей і виводячи їх на протест. У найменших обставинах тих подій останнього дня літа 2015-го за визначенням мають достеменно й неупереджено розібратися спершу слідство, а відтак – суд. Ми ж, як і художник Микола Гавриловський у своїй черговій карикатурі, напевно, таки можемо віповісти бодай самим собі, кому наруч така гра.