Плюючи навіть на найменшу подобу здорового глузду й елементарну логіку, в Росії триває парадна хода взад еволюції й історії. Полювання на відьом, яких «рускому мірові» заступив лихопідступний імпорт, не вгаває.

У лавах уже звичних нових ворогів російської макабричної дійсності, що зазнали показових екзекуцій, своє місце поряд із пармезаном, гусьми, планшетами й айфонами посіла ненависна валюта чужеземсько-заокеанського роду і характерного зеленого кольору. Символічно, що «катом» вражого долара випало стати блазневі – вже відомому загалові своїми ідіотичними витівками Стасові Барецькому.

«Православна» – цілком у традиціях і дусі «руского міра», проповідуваного РПЦ КҐБ МП зокрема й РФ загалом – боротьба цього борця із «гівном західним» за гівно вітчизняне, себто російське, цього разу втілилась у бурлескне «спалення 20 тисяч доларів». «Годі годувати західних дітей», – шпурнув перехожим межи очі патетичний поклик вар'ят квадратної комплекції, відтак запхав пачку до рота й заповзявся карати проклятущого ворога. Напучуючи «бізнесменів Росії» користатися «нашими рублями, а не цими папірцями», дебелень оті заслинені папірці підпалив.

Під схвальний лемент групи підтримки «геть імпорт!» крижастий шугай у багряній піджачині не надто зважав на дисонансні із «величчю» рекламованого «руского міра» вигуки «ви збожеволіли», «вони мені потрібніші насправді, на вулиці живу». Тут Барецький, аби міг, мав би замислитися, адже то були «останні долари» їх голомозого власника, принаймні – за його власним зізнанням. Натомість він укотре обгидив свого багатостраждального піджака пивом, у фірмовий блазенський спосіб розбризканого навсібіч – щоби загасить «огнище розпуки західного капіталу» та «за російський бізнес».

Для незрівнянного видовищнішого перфоменсу годилося б удатися до гасіння малого жарива із «папірців» слізьми бідолашних «західних дітей», яких Барецький рішуче відмовився «годувати», та, схоже, видобувати зі свого нутра свиноподібні звуки і прокушувати банку з-під пива зубами для нього є максимумом.

«Я їх палю, тримаючи в роті», – вихвалявся перед одноплеменцями колишній «міністр культури». Достеменно невідомо, що він насправді завзято страчував – доляри Барецького радше за все були таким собі символом, звичайнісінькими папірцями для знавіснілої сакральної акції. У тому ж, що саме «рускій мір» і його конкретний виплід уже давно «тримають у роті», немає ні інтриги, ні бодай якої загадки – все й так очевидно. Таке трапляється, коли довго плюють навіть на найменшу подобу здорового глузду й елементарну логіку. До того ж, роблять це проти вітру. От і мають – на багряних піджачинах, мармизах і в ротах.