Перипетії навколо виборів в колаборантських регіонах Донбасу тривають, нагадує в своєму блозі на «Новому часі» політолог Володимир Фесенко. Але не думаю, що місцеві вибори на окупованих територіях зможуть відбутися до кінця поточного року. Максимум, що вдасться зробити за цей період – узгодити компроміс за формулою місцевих виборів і спробувати провести відповідний закон через Верховну Раду.

Франція і Німеччина, звичайно, продовжать тиснути на нас та росіян, оскільки європейці поділяють класичне демократичне бачення вирішення конфлікту – вибори, якийсь політичний компроміс між супротивними сторонами і, в кінцевому підсумку, вихід з конфлікту. Однак такий підхід не годиться, оскільки не враховує політичні обмеження та політичні ризики всередині самої України.

Одна з головних проблем політичного врегулювання донбаського конфлікту в тому, що колаборанти не хочуть реальної реінтеграції до складу України. Вони хочуть лише уявної реінтеграції: отримувати фінансування з Києва, але зберегти фактичну незалежність і створювати для України різного роду проблеми. Іншими словами, шантажувати країну в новому статусі. Мені здається, в Парижі та Берліні це не зовсім розуміють.

Орім того, дивімося правді в очі, значна частина українського суспільства і значна частина українських парламентарів в принципі не хочуть миритися з колаборантами. Це велика морально-психологічна проблема. Питання не в тому, який компроміс буде для нас прийнятним, а який – ні. Справа в тому, що складно уявити собі, як люди, з якими ми воювали, стануть депутатами, що з ними потрібно вести діалог, що з ними в принципі потрібно жити в одній країні.

Саме тому багато хто виступає категорично проти самої ідеї примирення, і це стане суттєвою перешкодою для тієї формули розв'язання конфлікту, яку вважають прийнятною в Парижі та Берліні. З цієї точки зору, в складному становищі опинився Петро Порошенко. Він не може в односторонньому порядку відмовитися від Мінських угод, оскільки їх вважають єдиним можливим шляхом виходу із ситуації навіть у Вашингтоні. Всі розмови про те, що формат переговорів можна змінити на женевський, ілюзія. Адже Сполучені Штати підтримують ті ж самі Мінські угоди, які не подобаються багатьом українцям.

З іншого боку, Порошенко розуміє ризики і проблеми, які обіцяє несприйняття суспільством подібного компромісу з колаборантами. Тому йому доводиться маневрувати між двома полюсами (я б навіть сказав між Сциллою та Харибдою) цього процесу.

Так, єдиний результат паризької зустрічі нормандської четвірки 2 жовтня – це договір про відведення озброєнь калібром менше 100 мм. Це конкретний та важливий результат. Разом з тим, переговори з цього питання тривали півроку. Очікувалося, що договір буде підписаний ще в кінці квітня, а вийшло тільки зараз. Цей повільний та млявий характер переговорного процесу, ця тягуча дипломатія і дає певні позитивні результати, тому що договір про відвід озброєнь ближче до позицій української сторони.

Нас чекає дуже складна і неоднозначна гра за кожним пунктом компромісу щодо виборів. Я можу зрозуміти компроміс щодо формування виборчих комісій, щодо того, хто може голосувати та ін. Але як у виборах можуть брати участь колаборантські організації, про що говорять ватажки «ДНР/ЛНР»? Партії Плотницького, Захарченко і т. д.? Я не можу уявити собі, як за це може проголосувати український парламент. Це велика проблема.

Компроміс щодо виборів, звичайно, будуть шукати. Але головна проблема складається в тому, що який би компроміс вони не придумали, це спровокує значну критику всередині українського суспільства. Це відкрите питання, на яке поки що немає відповіді. Так що переговори будуть, а от результати від них з'являться точно нескоро.