На переговорах у Мінську настав очікуваний глухий кут, пише в своєму блозі на «Новому часі» політолог Володимир Фесенко. Представник України в політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи Роман Безсмертний заявив, що представники «ДНР/ЛНР» намагаються зруйнувати подальший діалог, вимагаючи провести вибори на окупованих територіях 18 жовтня і 1 листопада, «ґрунтуючись не на законодавстві України, а на якихось своїх положеннях і правилах».

Раніше підгрупа робила все можливе, щоб уникнути подібних виборів, каже Безсмертний, і українська сторона сприйняла заяву бойовиків як ультиматум.

Тим не менш, ультиматум був поставлений раніше, коли бойовики висунули вимогу до України провести вибори в лютому за так званим «планом Мореля». В документі зазначалося, що одночасно повинні бути проведені вибори на Донбасі. Для чого? Фактично для того, щоб спробувати змусити нас до легітимації та визнання двох колаборантських «республік». Це одна з тактичних ліній Путіна: змусити Україну змиритися з проведенням цих виборів і фактично визнати колаборантські «республіки». Іншими словами, до складу України увійдуть дві невизнані «республіки» в їх нинішньому стані, а не як окремі райони Донецької і Луганської областей.

З іншого боку, відповідно до згаданого ультиматуму, Україна вже зараз повинна погодитися на проведення амністії і надання особливого статусу відповідним районам. Грубо кажучи, цього просили авансом, адже згідно з Мінськими угодами, спочатку повинні пройти місцеві вибори, причому в результаті досягнутого компромісу і за українськими законами. Але компромісу немає, а колаборанти готуються провести свої вибори за власними законами і правилами. Крім того, вони вимагають перегляду законопроекту про внесення змін до Конституції України.

У цьому й хитрість цієї пропозиції: вони проводять свої вибори, а ми їм надаємо особливий статус. Цього не можна допустити, тому що це суперечить інтересам України.

Для нас важливий не компроміс будь-якою ціною, а захист наших інтересів на мінських переговорах. Те, що це неконструктивна позиція з боку колаборантів, визнав навіть представник ОБСЄ.

Насправді, немає нічого страшного і драматичного в тому, що в мінському процесі немає прогресу. Перед нами не стоїть надзавдання швидко досягти компромісу – ми повинні відстоювати свої інтереси. Я вважаю, що для нас буде прийнятним навіть мінімальна мета: збереження нинішнього перемир'я, але без реінтеграції Донбасу на прийнятних для нас умовах. Ми не можемо їх змусити: або ми знайдемо взаємоприйнятний компроміс, або залишаємо нинішній статус-кво і перемир'я. Іншими словами, це передбачає збереження нинішнього стану речей на Донбасі, тобто його поділу між Україною і колаборантами (фактично – Росією).

Про те, що буде далі, можна буде говорити після переговорів «нормандської четвірки» 2 жовтня в Парижі. Навряд чи варто очікувати якогось прориву, нинішня ситуація сама по собі не передбачає прориву. Однак там визначать, що робити далі, якщо компромісної позиції по місцевих виборах немає.

У переговорах часто трапляється, що кожна зі сторін приймає жорстку позицію і не йде на поступки. У Мінську склалася саме така ситуація. І я вважаю, що ключове питання полягає в тому, як зберегти перемир'я.

Так, швидше за все переговори продовжаться. У цьому зацікавлені і Німеччина, і Франція, і ОБСЄ: незважаючи на безвихідь в переговорах, все-таки рухатися далі. На мій погляд, у цій ситуації краще за все сконцентруватися на військово-політичних питаннях: гарантіях безпеки, припинення вогню, відведення озброєнь, посилення контролю над буферною зоною і т. д. А шукати якусь ідеальну модель миру та реінтеграції Донбасу до складу України – поки утопія. Жодна зі сторін не готова до цього.