Ісламська держава – це велика загроза для Росії, пише в своєму блозі на «Новому часі» російський політолог Дмитро Орєшкін. Воно підкрадається до країни з півдня – Узбекистану, Таджикистану, Туркменії.

По телевізору про це не говорять, але таджицький лідер Емомалі Рахмон нещодавно повідомив, що вздовж 60% таджицько-афганського кордону йдуть бої. У пана Рахмона своєї армії, по суті, немає, тільки російські війська.

Виходить, що російська армія втягується в гарячу фазу протистояння на території колишнього СРСР. Вже йдуть прикордонні бої. Подібного сценарію побоюються також в Узбекистані та Туркменії. Причому узбецький президент Іслам Карімов – досить літній чоловік. Через кілька років він відійде від управління державою з фізичних причин, і там також може спалахнути нестабільність.

Таким чином, саме з цього регіону виходить основна загроза Ісламської держави, а не з Сирії. Можливо, почнуться теракти. Що стосується Путіна, то його статусу й іміджеві у зв'язку з цим загрожує багато небезпек. Якщо в Москві або в якомусь іншому російському місті гахне (а цього не можна виключати), то пропаганда, звичайно, розповість, що якби Росія не розпочала військову кампанію в Сирії, гримнуло б у п'ять разів більше. Можливо, хтось у це повірить, але в цілому розчарування в очах громадськості не уникнути.

Військова операція Росії в Сирії – велика стратегічна помилка Путіна. Можливо, не усвідомлюючи цього, він поставив на шиїтську меншість в ісламському світі, в той час як мусульманське населення Росії і Середньої Азії – це переважно суніти. Серед них напевне знайдуться екстремісти, які вважають Путіна ворогом. Їх кількість накопичується як всередині Росії, так і в її південному підчерев'ї – тій зоні впливу, яку російський президент вважає своєю. Цю зону доведеться обслуговувати силовими ресурсами, а їх мало.

Таким чином, президент російської знаходиться в дуже вузькому коридорі можливостей. Йому потрібно вибиратися з історії з Сирією або переможцем (але це неможливо), або миротворцем, який схилив Асада до переговорів.

Якщо раніше Путін вів маленькі переможні війни – Чечня, Грузія й Україна, які супроводжувалися сплеском президентського рейтингу, то тепер він буде змушений вести оборонні бої. Як тільки ситуація набере подібних зворотів, так одразу для Володимира Володимировича настане політичний кінець. Одна справа перемагати чеченських повстанців або малу грузинську армію, інше – воювати з величезним ісламістським інтернаціоналом.

А воювати доведеться. І те, що він завчасно вліз в Сирію, тільки наближає цей момент. ІДІЛ вже прийняв рішення про джихад проти Росії.

Отже, щось відбудеться, отже, сунітський джихад почне поширюватися підземною пожежею. Посварившись з ІДІЛ і, відповідно, з сунітською більшістю, Путін прискорив процес неминучого зіткнення залишків російської цивілізації з ісламістським інтернаціоналом і це, безумовно, відгукнеться Росії.