Є така фобія. Русотуристоідентофобія.

Русофобія – це страх усього російського. Русотуристофобія – це страх зустріти російських туристів за кордоном. Наприклад, у деяких регіонах Азії з таких туристів деруть три шкури і їх не люблять, відверто не люблять. Їх не люблять і в деяких країнах Близького Сходу, особливо після того, як "Новороссія" змінилася проектом "Новосирія". Але є ще один страх, якого не уникнути нам, вихідцям з тюрми народів,  – він називається русотуристоідентофобія.

Русотуристоідентофобія – це коли ти зі знайомими в Європі, де можуть зрозуміти російську, переходиш на англійську. В Польщі – на польську. В Чехії – на ламану чеську.

Русотуристоідентофобією страждають навіть поляки, чехи і хорвати, яких в Азії іноді сприймають за "русо туристо" і деруть за "православіє" утридорога.

Русотуристоідентофобія – це коли ти довго пояснюєш своїм знайомим зі Шрі Ланки і Таїланду, які в житті бачили і комунікували з такою кількістю неприємних персонажів з хрестом на пузі, що ти пишеш на фейсбуку інакше трішки: "є", "ї", "ґ".

Русотуристоідентофобія – це коли твої індонезійські друзі чують, як ти розмовляєш українською чи російською і кажуть: "О, ти говориш прямо як "Маша і мєдвєдь!"" А ти такий, от дідько, невже знову?

Коли я говорю російською за кордоном – я намагаюсь усіляко уникати слів, які знають усі і за якими ідентифікують мову. Це слова: "да", "спасіба", "пожалуйста", "сабака", "давай", "харашо". Я нічого не можу зробити зі своєю русотуристоідентофобією.

Так от, браття і сестри. В буремні часи посадок за журнал "Барвінок", Україна нарешті має нарешті легалізувати свою російську і відкрити інститут російської мови. Українська російська, як british english чи american english, вже давно розвивається паралельно московській російській, але досі не інституційно.

Із русотуристоідентофобією це допоможе у глобальній перспективі. Наші східні сусіди все більше роблять собі орлистих наколок на лоба, стають усе злішими, а ми все ближче відштовхуємося до толерантної Європи, тому ще трішки і про русотуристоідентофобію можна буде забути і сміливо стверджувати, що в нас є дві власні мови, а в наших "сєвєрних колєґ" із наколками – тільки одна.