Натхненні Арабською весною безпосередні учасники Київської зими 2013-2014 років, звичайно ж, по-різному уявляли собі кінець доби Януковича.

Оскільки протест зі самого початку мав ненасильницький характер, більшість уявляла «тричі не судимого» схожим на Хосні Мубарака, котрого навіть попри загострення різноманітних хронічних захворювань (таке часом трапляється, коли високопосадовцям доводиться опинитися на лаві підсудних) під час судових засідань тримали у металевій клітці, забезпечивши, щоправда, спеціально обладнаним ортопедичним ліжком. Тим, хто був налаштований рішучіше, єгипетського варіанту було недостатньо. А таких з кожною спробою сил МВС розігнати прихильників євроінтеграції та повного «перезавантаження» влади, з кожним викраденням, кожним підступним вбивством простих і, фактично, беззахисних вуличних революціонерів, ставало дедалі більше. «Малоросійський Саддам Хусейн» разом з десятком закутих у кайданки поплічників бачився їм у залі суду, котрий оголошує першим особам держави вищу міру покарання. Або ж як у Лівії, де до кримінальної відповідальності було притягнуто керівний склад місцевого аналогу Адміністрації президента й уряду Джамахірії. І це, не дивлячись на ексцес з раптовим виявленням знесиленого Муаммара Каддафі в доволі примітивній хованці. Й подальшим лінчуванням 69-річного політика.

«Перезавантаження влади», її очищення відбулося у цих країнах виключно через в'язничні камери та смертну кару (з огляду на місцеве законодавство). У Єгипті навіть двічі. Наступного після Мубарака президента, який вельми по-своєму оцінив межі власних повноважень, з метою недопущення нових заворушень охайно нейтралізували авторитетні у країні офіцери Міноборони. Після чого оголосили дострокові вибори.

В Україні ж відбулося усе з точністю до навпаки. Голова держави, а разом ним і голова парламенту, голова уряду зі своїми міністрами безперешкодно виїхали до РФ, Криму, Ізраїлю, Італії, Іспанії. Голова Адміністрації президента прикрився депутатським мандатом, із секретаря РНБО знято всі звинувачення щодо причетності до масових розстрілів беззбройних громадян. А у відповідь на запитання «Хто саме вбивав людей на Майдані?... Та й не вбивав, як вбивають на полі бою, а забивав ніби худобу, майже впритул прицільно розстрілюючи у голову чи шию калібром 7,62 мм, тобто, без жодних шансів на щонайменше виживання» вже нова влада, як колись Азаров зі своїм «НАТОвським снайпером», розповідає про якусь «третю силу» чи «російських снайперів». Виправдовуючи таким чином власну неспроможність ідентифікувати особи злочинців.

За два роки розслідувань єдине, на що спромоглися МВС, ГПУ та судова система - це затримати рядових «Беркута» Сергія Зінченка й Павла Аброськіна, на яких тепер «чіпляють» більшість із 39 майданівців, розстріляних 20 лютого на Інститутській. Власне, цими 39 епізодами й «козиряють» слідчі, ніби й не було ще понад 60 вбитих біля кордонів «Беркута». Тих, хто назавжди лишився на Грушевського, всередині та ззовні Будинку профспілок, біля Монумента Незалежності, біля КМДА, в Кріпосному провулку та у Маріїнському парку.

Сергій Зінченко й Павло Аброськін

Безпосереднього командира (взводного) згаданих вище рядових, капітана Дмитра Садовніка, суд відпустив додому з електронним браслетом. Коли треба було з'явитися на наступне засідання суду, Садовнік, кажуть, уже був у Росії. Там де переховуються керівники київського «Беркута» Кусюк та столичної міліції загалом - Коряк.

Командири 1-ї (Михайло Добровольський) та 2-ї (Анатолій Логвиненко) рот київського «Беркуту», за версією слідства, до жодних насильницьких смертей не причетні, а проходять тільки по нападу на громадський патруль Автомайдану в Кріпосному провулку.

Михайло Добровольський

Анатолій Логвиненко (перший ліворуч)

Командир 3-ї роти Євген Антонов, той що по-звірячому розігнав студентський Майдан під ранок 30 листопада, знайшов себе у «сім'ї вольній, новій», поновився на роботі тепер вже у Національній поліції. Так само як і безцінний «донецький» кадр Василь Паскал, котрий пережив вже не одного міністра на чолі Карного (та Політичного) розшуку, чиї підлеглі, як довів минулий тиждень, поновили незаконне стеження за «найбільш небезпечними» молодими націоналістами, за тими ж, що й до Революції гідності. І це при тому, що об'єкти їхніх «оперативних розробок» не проходять за жодною з кримінальних справ, й самі є де-юре чинними співробітниками міліції - на правах бійців АТО перебувають у складі добровольчих батальйонів. Зокрема, йдеться про активних учасників бойових дій, відомих героїв війни на Сході.

Євген Антонов

Невже такі висококласні фахівці не в змозі встановити, хто й де з їхнього власного відомства ніс бойове чергування під час кожної з ретельно зафіксованих медіа й адвокатами людських трагедій?! У випадку зі знущанням над козаком Гаврилюком усіх визначили у максимально стислі терміни. Чи не так?!

Що ж до Маріїнського, то в листопаді суд відпустив під так званий «домашній арешт» головного львівського «беркутівця» Ростислава Пацеляка, мовляв, великої «суспільної небезпеки» він наразі не становить, а його причетність до смертей протестувальників в межах дислокації ввіреного йому підрозділу (18 лютого) ще не встановлено.

Учасники штурму Будинку профспілок до кримінальної відповідальності також не притягаються. Чому? «Їхні дії не призвели до загибелі людей», - офіційно стверджує Генеральна прокуратура. Тобто, тих протестувальників, які самі ж (!) підпалили, за даними розслідування, власний Штаб, намагаючись у такий спосіб захиститися від зачистки. Отже, самі підпалили, самі від того й загинули. Хай буде так, лише умовно «погодимося» з подібними міркуваннями.

А як тоді бути із захисниками штабу Революції, які загинули під час штурму вже на Хрещатику? З матеріалів судового засідання над екс-начальником СБ України по Київській області Олександром Юрійовичем Щеголєвим випливає, що деякі учасники того вогняного штурму дали свідчення проти свого колишнього начальника. Можливо, ця обставина пояснює, чому вони перетворилися з потенційних обвинувачених на свідків. Але ж не йдеться про всіх задіяних у цій спецоперації «альфівців», а лише про декількох з них, чиї прізвища вже не приховати. А як щодо решти штурмовиків? Чи там чиїсь дії взагалі «не призводили» до чиїхось смертей, й ми маємо справу з масовим самогубством?

Олександр Щєголєв

Були й ті, кого позбавили життя так звані «тітушки», де-факто ще один підрозділ у складі МВС Віталія Захарченка. Про окремих «тітушків»-«мокрушників», як чітко встановлених вбивць, взагалі ніхто нічого не звітував й не звітує. Так само, як і про групи снайперів на дахах адмінбудівель, про яких детально йдеться у звіті парламентської ТСК, оприлюдненому за підписом Геннадія Москаля.

Й, нарешті, найбільш загадковий момент, про який взагалі уникають писати українські журналісти: керівник групи стрільців біля колишнього Жовтневого палацу. Очолювала їх особа, схожа на шефа «Омеги» (розквартированого у Нових Петрівцях спецназу з президентської охорони) начальника відділу координації спеціального призначення Управління бойової та спеціальної підготовки ГУ ВВ МВС України, 45-річного Сергія Івановича Асавелюка (він же «Аса», «Ас»). Про нього ще писали навесні 2014-го, а потім згадки раптово обриваються.

Підведемо підсумки. Якщо нікого з цих чотирьох не відпустять ночувати додому, то станом на 7 грудня 2015 року, власне, за вбивства на Майдані гарантовано отримають серйозні терміни ув'язнення наступні затримані: безпосередні виконавці, на момент скоєння злочину - рядові міліцейського спецпідрозділу «Беркут» МВС України Зінченко, Аброськін; один з їхніх проміжних керівників, підполковник МВС, заступник командира київського «Беркута» Олег Янішевський, що має всі шанси піти як організатор; давній приятель тодішнього очільника СБУ Олександра Якименка, теж «донецький» Щєголєв, певно, йтиме замовником чи співорганізатором. У чільних представників правлячої коаліції зі Щєголєвим своїми порахунки, оскільки це він, як вони переконані, а вже потім Кузьмін та дрібні «шістки», на кшталт Кіреєва, стоять за їхнім переслідуванням у 2010-2013 роках.

Олег Янішевський

Варто зауважити, що СБУ у даному випадку продемонструвала порівняно вищий рівень готовності до самолюстрації, ніж МВС. Зокрема, відомо про двох затриманих генералів СБ - уже загаданий Щєголєв й колишній начальник контррозвідки (фігура, рівна Паскалу) Володимир Бик. Як стверджував Валентин Наливайченко, саме Бик відповідав за координацію дій штабу «АТО» («терористами» називалися всі, кому не подобався чинний президент) на чолі зі Щєголевим з кураторами із ФСБ. Шеф П'ятого управління Луб'янки Сергій Бесєда разом з численним почтом особисто відвідував Київ, готуючи фінальну бійню на Майдані.

За словами ж головного військового прокурора Анатолія Матіоса, в цілому, до відповідальності «притягнуто» четверо генералів СБУ. З МВС - жодного.

Володимир Бик у службовому кабінеті на Володимирській, 33. Робоче місце прикрашає подарунковий фотоальбом "Московский Кремль"

Чому не військовий Янукович пішов на військові злочини?

На відміну від маршала авіації Мубарака, полковника Каддафі чи Хусейна, який ніколи не знімав військового строю головнокомандувача, в Януковича, окрім доволі своєрідної батькової настанови «очі бояться, руки роблять», не було жодних внутрішніх переконань. А з людьми у погонах у нього склалися свої особливі, зумовлені кількома «ходками», відносини. Він не мав наміру битися до останнього, а тим більше, віддати себе в ім'я якихось незрозумілих йому ідеалів.

До того ж, для повного придушення опозиції у нього не було необхідних організаційних та людських ресурсів.

Неймовірно недолугий план московських «світил» а-ля «все спалити, всіх убити» був одразу непридатним хоча б тому, що наявною кількістю «штиків» штаб Щеголєва не міг навіть утримати периметр Майдану, заблокувати підходи до нього, взяти під контроль (а не спалити) Будинок профспілок, де містився головний революційний Штаб, а також Консерваторію, резервний штаб у КМДА тощо. Не кажучи вже про запровадження воєнного стану хоча б у межах Києва з передбаченим у таких випадках пропускним режимом, пропусками, вимкненням Інтернету й мобільного зв'язку, припиненням роботи приватних ЗМІ (перш за все, телеканалів), обмеженням діяльності іноземних посольств й дипмісій. Робити це фізично не було кому. Армія Януковича не підтримувала, з МВС - лише не надто численний «Беркут» («Ягуар», «Омега»).

Як стверджують близькі до безпосередніх учасників перемовин тріо Кличко-Яценюк-Тягнибок (наприкінці їх замінив Ярош) із господарем Межигір'я, останній зі самого початку головною своєю вимогою називав збереження награбованого, або як зараз модно казати, «активів». Коли ж він нарешті зрозумів, що для цього треба зректися влади, ця головна вимога стала з його боку єдиною.

У чому тоді був сенс безневинних смертей? Для чого було привселюдно страчувати таку кількість незгодних? А інакше як стратами, до того ж, показовими й здійсненими з особливою жорстокістю та цинізмом, причини смертей Небесної Сотні назвати не можна...

Пояснень, вочевидь, варто шукати в особливостях індивідуальної злочинної психології громадянина Януковича В. Ф.

У тих самих особливостях, через які він отримував особисте задоволення, знущаючись над ув'язненими за його особистим дорученням Юлією Тимошенко, Юрієм Луценком та багатьма іншими, годинами переглядаючи це на прокурорському відео, знятому на розташовані де тільки можна приховані камери. У тих самих особливостях, які змусили його по прибуттю до жертв зрежисованих Банковою «терактів» у Дніпропетровську, зайшовши до лікарняної палати, широко посміхнутися, мовивши: «Ну, что? Попали под раздачу?!» Й через які він залив кров'ю не лише ненависний йому Майдан, а й ніби такий рідний та милий серцю Донбас, перетворивши його на суцільний морок та згарище. «Садизм», - так називається це у спеціальній літературі. Коли чиєсь внутрішньо нікчемне «Я» самостверджується шляхом заподіяння страждань морально сильнішим й духовно багатшим іншим особам.

До садизму додайте ще й типово зеківську звичку вислужуватися перед «начальством», в даному випадку роль такого хрестоматійного «начальника» в житті Януковича відіграє підполковник Путін. Наказано «розігнати», почав «розганяти». Вже як зміг... Чудово знав, що нікого не «розжене», але ж треба було заробити собі квиток до Москви.

Ось і виходить, що той Майдан, тобто, всі ми з вами, ще два роки тому були значно сильнішими й ефективнішими. Методами прямого народовладдя вибороли свободу, утвердили інститут демократії. То невже так складно розшукати поодиноких пристосуванців? Чи, може, комусь знову потрібна кров посеред одного з найстаріших та найвеличніших міст Європи?

Дмитро ДОБРИЙ