Поки ще в Україні з елітою громада може домовитися. Але, судячи з усього, українська політична та бізнесова еліта вперто не хочуть чути громаду. Наближається момент ультиматуму.

Україна напередодні ультиматуму

Протистояння еліти та громади загострюється з кожним днем.

Попередній мій текст «Протистояння еліти та громади в Україні» торкався геть не розмежування влади (наприклад, за Аристотелем: демократія (як вироджена політія), олігархія (як вироджена аристократія) і тиранія (як вироджена монархія)). Він торкався політичних орієнтацій у процесі революційних змін.

Елітаризм  – це така орієнтація у революційних змінах, коли джерелом інновацій, носієм перспективи та суб'єктом перетворень є еліта.

Солідаризм – це така орієнтація у революційних змінах, коли джерелом інновацій є громадські публічні інтелектуали, носієм перспективи є нові громадські волонтерські організації, а суб'єктом перетворень є все-таки еліта, але під тиском громади.

Відтак якщо олігархію і демократію можна поєднати в одній державі, наприклад, як це і є в Україні, то елітаризм і солідаризм поєднати надзвичайно важко. Бо виникають принципові і визначальні для долі країни моменти, де вони не поєднуються, як от, наприклад, зараз:

1) як саме буде прийматися Конституція (хто її розроблятиме, яка буде участь широкої громади, як її будуть приймати – на референдумі чи маніпулятивно в Парламенті);

2) як саме буде укладатися мир, наскільки інтереси власної країни та позиція громади будуть враховані українською елітою.

Протистояння української громади та еліти полягає не у тому, який має бути текст Конституції і яким має бути текст мирних угод (в даний момент «Мінськ-1» та «Мінськ-2»).

Суть цього протистояння полягає в способі розробки, широті обговорення, відкритості і свободі сприйняття, а також в глибині реформи Конституції. Відносно укладання миру вирішальне значення має спосіб досягнення миру у війні з Росією – чи збережемось ми при цьому не як цілісна територіально, а як цілісна суб'єктно країна.

Шановна українська еліто! Мир це не стільки домовленість про умови припинення війни з ворогом чи з центром зовнішнього управління, який виступає головним посередником у тиску на ворога. Мир, це перш за все, домовленість еліти з власною громадою про умови такого миру.

Якщо українська еліта з власною українською громадою про умови миру не домовиться, то миру не буде. Ба більше – не буде навіть перемир'я.

Війна на Донбасі переросте у війну громадянську на більшості території України.

Українська громада все ще може домовитися з бізнесовою та політичною елітою про наступне:

1) Конституція шляхом Конституанти, а не через Парламент;

2) Мир на Донбасі лише на умовах України без будь-яких особливих статусів Донбасу;

3) Повна блокада Криму, відкриття інформації про всіх українських бенефіціарів власності в Криму, публічний громадський контроль над діями цих власників.

Чи можлива така домовленість? Чи чує бізнес та влада громаду?

Поки що бізнес та влада в Україні продовжують виконувати непублічні домовленості олігархічного консенсусу та угоди таємної дипломатії «Мінськ-1» і «Мінськ-2».

Олігархічний консенсус влади та бізнесу все ще не зруйновано. А «Мінському процесу» досі альтернативи не знайдено. Тобто таємна дипломатія досі вважається єдиним способом досягти миру в Україні.

Загальноукраїнський референдум щодо долі Донбасу досі не розглядається владою як прийнятний сценарій. Деолігархізація досі не стала стратегією антикорупційної боротьби, принаймні публічно і офіційно.

Конституанта не стала політикою Президента та Парламенту. Українська еліта вигадує різні способи відтягнути голосування в Парламенті, але все-таки прийняти фейкову Конституцію у елітному режимі.

Два роки української Революції Гідності були достатнім терміном, щоб українці зрозуміли – змінилися українська еліти чи ні. І те, що громада все ще не довіряє українській еліті у таких важливих рішеннях як Конституція чи Мир у війні з Росією, є наслідком багаторазових спроб української еліти ошукати громаду вже після революції: 1) у питанні уникнення покарання злочинців Майдану; 2) у питанні зволікання та саботажу реформ; 3) у процесі відсутності реальної деолігархізації та пов'язаного з цим процесу уникнення реальної боротьби з корупцією; 4) у заключенні миру шляхом таємної дипломатії на умовах ворога; 5) у питанні фейкової Конституції, яку з усіх сил хочуть проштовхнути через Парламент.

Оскільки українська еліта вперто не хоче чути позицію громадськості з цього приводу і продовжує гратися в таємну дипломатію та в продовження фейкового конституційного процесу, то можна прогнозувати – Україна сьогодні знаходиться напередодні громадського ультиматуму еліті.

Громадський ультиматум буде не перший в хронології ультиматумів. В режимі ультиматумів з українською елітою давно вже говорить МВФ. На режим ультиматумів щодо української еліти вже перейшли США. Схоже і українській громаді нічого не залишається, як перейти на ультиматуми щодо своєї еліти.

Велика Українська Таємниця

Розповім вам про схему комунікації активної громадськості з владою з цього приводу.

Кожен раз, коли така розмова відбувається, позиція влади чи бізнесу виглядає так: ми щось таке знаємо, і це знання нас змушує діяти саме так, а ви це щось таке не знаєте, тому говорите всілякі дурниці і пропонуєте неадекватні речі.

Історія нас вчить, що всі великі таємниці торкалися схем збагачення та утримання влади тими чи іншими представниками еліти, організаціями чи державами. Але всі великі таємниці в їх засновках завжди були відомі всім зацікавленим сторонам. І вони існували доти, допоки влаштовували всі зацікавлені сторони. Збереження таких таємниць входить в саме уявлення про збереження балансу всередині таких таємниць.

Ось головні аспекти Великої Української Таємниці, які змушують владу діяти під тиском зовнішніх центрів управління і зберігати олігархічний консенсус:

1) українська влада і українські олігархи надзвичайно ригідні і нездатні до інновацій, відтак не можуть самостійно і упереджувально реагувати на кризу, неспроможні ні до вчасних реформ в ситуації революції, ні до несподіваних для ворога і переможних дій у війні;

2) інновації в Україну можуть проникати лише під тиском економічного шантажу ззовні та під тиском громадського бунту зсередини;

3) для просування власних інновацій українська громада нездатна інституціоналізувати свої здебільшого анархічні дії.

Ця Велика Українська Таємниця породжує Велику Олігархічну Таємницю:

1) шляхом незаконного і напівзаконного розкрадання українські олігархи привласнили основні інфраструктурні та крупні промислові підприємства, уникаючи повної сплати податків і тим самим досі не залишаючи шансу державі на фінансування військової, соціальної, культурної та медичної інфраструктури;

2) цей олігархічний конгломерат економіки фактично знищив державу в Україні і лише війна показали їм всю злиденність їх політичних уявлень, але кожен з них навіть під час війни все одно намагається не понести економічного покарання і залишитися з вкраденими активами, заключивши з владою олігархічний консенсус про збереження їх впливу на політику;

3) олігархи в принципі не сприймають громаду, вони не вірять в її інноваційну революційність і зневажливо ставляться до будь-яких спроб відродити державу.

Ця Велика Українська Таємниця породжує також Велику Владну Таємницю:

1) українська влада вже давно не управляє безпосередньо українською державою в політичному і соціальному плані, до 2014-го року вона здавала українську державу в управління Росії, а тепер хоче здати її в управління ЄС;

2) українська влада передала значну частину української економіки в управління олігархам, а сама знаходиться на їх утриманні, і вона в принципі не зацікавлена в боротьбі з корупцією, бо це знищить сам спосіб компрадорсько-олігархічного управління країною;

3) українська влада в принципі не сприймає громаду як суб'єкта політики, вона має її за електорат на виборах, тому послуговується таємною дипломатією у зовнішніх відносинах та маніпуляцією через ЗМІ у внутрішніх відносинах.

Отже всі ці варіанти Великої Української Таємниці мають деталізовані вираження для кожного олігарха і для кожного політика.
І тепер уявіть собі, щоб ви як представник громади намагаєтеся донести точку зору громадськості на Конституцію чи мир у війні з Росією до представника влади чи бізнесу як носія Великої Владної Таємниці чи Великої Олігархічної Таємниці.

Перед вам дуже пихатий від власного самозадоволення та від знання великих таємниць представник влади чи бізнесу, який розповідає вам, як влаштований Світ в його уяві – нібито таємні причини поразки у війні і принизливого миру чи необхідності фейкової Конституції.

Але коли починаєш аналізувати ці причини, обов'язково виходиш на Велику Українську Таємницю, включно з її олігархічним та владним варіантами.

Цьому представникові навіть на думку не спадає, що ще хтось крім нього може знати Велику Українську Таємницю. Звідси його апломб, пихатість, повчальні інтонації і неспроможність чути і розуміти.

Він же не говорить, що ми не можемо достатньо фінансувати армію, тому що продовжує діяти олігархічний консенсус, продовжується розкрадання фінансових активів держави. Він говорить, що російська армія сильніша.

Він же не говорить, що ми змушені прийняти Конституцію, як вони там з європейською та російською елітою домовилися, тому що реально українською державою вже давно не управляють. Він повторює, як папуга, за своїм очільником – альтернативи «Мінському процесу» немає, тому потрібно приймати Конституцію не волею української громади, а волею зовнішніх сил.

Представнику влади чи бізнесу навіть на думку не спадає звернутися до української громади у питанні розробки, обговорення та прийняття інноваційної Конституції, яка би заклала умови знищення Великої Української Таємниці.

Представнику влади чи бізнесу навіть на думку не спадає провести загальноукраїнський референдум про долю Донбасу, щоб його результатами принципово посилити свою позицію хай навіть на переговорах в таємній дипломатії.

Отже Велика Українська Таємниця давно вже набридла громаді. В її збереженні громада більше не зацікавлена, бо занадто великі втрати вона несе громаді, а еліта разом з громадою ці втрати нести не готова.

Викриття Великої Української Таємниці та знищення її засад – це головне завдання на сьогодні. Українська еліта продовжує триматися за свою Таємницю і не готова обговорювати її знищення. Схоже на те, що громадський ультиматум еліті дуже не сподобається.

Сергій ДАЦЮК для UAINFO