Заява про відставку міністра економічного розвитку Айвараса Абромавичуса стала останньою краплею, після якої невдоволення прогалинами в роботі виконавчої та законодавчої гілок влади в Україні вихлюпнулося назовні, зазначає в своєму блозі на "Новому часі" філософ Євген Бистрицький.

З одного боку, це позитивний сигнал: реформи все ж таки просуваються, незважаючи на те, що ми, як пересічні громадяни, не завжди відчуваємо на собі їх наслідки. З іншого боку, найскладніші реформи, наприклад, антикорупційні ініціативи та ті, що націлені на підвищення прозорості роботи керівництва країни, вперлися у внутрішні корупційні зв'язки між виконавчою владою та політиками.

Незважаючи на Майдан, що минув два роки тому та проголосив будівництво нової України, України гідності, масив старих зв'язків, пронизуючий виконавчу владу та політику, залишився недоторканим. На місце одних "рєшал" прийшли інші, і вони як і раніше впливають на владу з метою прийняття рішень на користь певних бізнес-груп. Щоб виконавча влада могла відкрито і незалежно приймати рішення, її слід відмежувати від політичного впливу. Досі не вдалося це зробити. Реформи вперлися в "злоякісні тромби" державних рішень.

Як вийти з цієї кризи? Можна не розвалювати коаліцію і сформувати професійний технічний уряд, а можна влаштувати вибори, які затягнуться на незрозумілий час і поставлять під загрозу подальше просування реформ, допомогу західних партнерів Україні і т. д.

Коли піднімається питання зміни уряду, політичні сили, в першу чергу, коаліційні, починають думати, на кого б замінити цих міністрів, не втративши при цьому свій вплив на виконавчу владу. Причому їх егоїстичний інтерес може стосуватися не тільки окремого депутата або певної бізнес-групи, але і цілої політичної сили – адже їм потрібні гроші на розвиток партії, зарплати в конвертах і т. д.

На цьому тлі виникає дилема, починається внутрішньокоаліційний опір: мовляв, якщо ви знімете прем'єр-міністра або не поставите тих, кого ми пропонуємо, будуть дострокові вибори. В умовах розвиненої демократії вибори не являють собою нічого небезпечного. Вибори – зайвий шанс заручитися довірою громадян. І це нормально для країн,в яких є більш-менш стабільні демократичні інститути. Однак у наших умовах дострокові вибори або референдуми (не кажучи вже про повне переписування Конституції – такі ідеї теж звучать) призведуть до того, що ми зробимо велику перерву в проведенні реформ, які, як я говорив, вперлися в злоякісні тромби.

Ми ризикуємо опинитися без фінансової підтримки МВФ і західноєвропейських друзів, а також опинитися в ізоляції у вирішенні питання російської агресії: мова йде про деокупацію Донбасу і в перспективі – Криму. Вихід з цієї ситуації тільки один: не оголошуючи перевиборів і розвалу коаліції, оголосити зміну уряду на технічний. Це єдиний раціональний вихід із ситуації, щоб не потрапити в пастку популістів-радикалів.

У терміні "технічний уряд" немає нічого страшного. Повинні прийти люди, які зможуть професійно займатися управлінською діяльністю, формулюванням і втіленням реформ, не піддаючись впливам, що несуть в собі конфлікт інтересів. Безумовно, парламент і депутати повинні виконувати функцію контролю над реалізацією ініціатив, які пройшли через парламент. Але контролювати не заради своїх приватних інтересів.