Днями вся стрічка була засипана дитячими малюнками, і часто траплялися потужні експертні думки з приводу захоплення тим, як усі діти просто геніально малюють. І лунає звичайна загальна захопленість цим феноменом дитячого малювання. Люди цим надихаються, черпають там якісь символи та несподівані образи і ледве не езотерічні знання. Всі діти незакомплексовані і геніальні, кажуть нам спеціалісти з під відомого теплого пледу.

З уваги випускається лише один момент, що діти нічим у цьому плані не відрізняються від дорослих. Бо вони такі ж самі люди. І бувають діти талановиті зі своїми талановитими творами, а бувають такі ж самі рефлекторні гамадрили, як і дорослі, зі своїм бездарним калом, який вони, не думаючи, рефлекторно, кидають у глядача.

Ніколи не розділяв і не клав на умовні ваги дитячі і дорослі твори, зі звичайним у цієї справі перекосом у дитячий бік.

Добре, от є ж люди, які захоплюються дитячим спортом, танцями або конкурсами краси. І там шалена конкуренція, жорсткі критерії і суцільні стреси. І тільки у візуальному напрямку все узагальнюють до граничного стану замилування, що "всі діти геніальні".

От у музиці не так. У музиці – там жорстко. Маленький геній без слуху і, до того ж, із руками зі сраки одразу відправляється на лаву запасних. І тихенько сидить там, пускаючи бульбашки з носа. Й ніякого узагальнення.