Ми звикли скиглити з приводу і без нього. І завжди винні не ми. Завжди винен хтось. Обов'язково цей хтось має ранг депутата, прем'єра або президента. Прем'єр винен, що в нас купа сміття серед парку, президент винен, що хтось нагадив в ліфті, а депутати взагалі останні сволоти - вони винні в усьому! Ми глобалізуємо локальні проблеми та перекладаємо відповідальність.
Зручно ж!

Коли Яценюк був прем'єром, то конс'єрж в моєму під'їзді жалілася на нього за те, що в нас (УВАГА) поганий пандус. Щоб всі розуміли будинок 2003 року і пандус зроблений тоді ж.

На запитання причому тут Яценюк - відповіді не було.

Зручно ж! Прем'єр винен, що немає пандусу.

Я тоді запропонував оплатити пандус, нехай лише знайдуть робітників. І досі мені той пандус на словах роблять.

Жалітися ж краще. Бо що тоді робити коли буде пандус? Вже зради не буде. Говорити не буде про що.

Замість того, щоб щось зробити - скиглимо.

Хто з вас нещодавно посадив дерево? Посіяв траву на газоні? Прибрав сміття в парку? Пофарбував паркан?

Та й взагалі. Хто кидає недопалок тільки в сміттєвий бак? Хто не скорочує шлях по висадженій траві? Хто не обриває дерева, що квітнуть? Хто переходить дорогу лише по зебрі? і т.д.

Так давайте починати!

З купи маленьких справ і народжується велика перемога.

В мене в домі є дідусь. Він роками висаджує дерева в нашому дворі. Деякі взимку замерзають. Він не скиглить - він висаджує нові. І так вже років 10. Реально в нас вже міні парк.

Йому не соромно сказати онукам: Я не скиглив, я робив.