Чи почали британці демонтаж Європейського Союзу? Час покаже, як розвиватимуться події. Для України веселого в цій історії замало. Те, що під час таких політичних землетрусів "падають" ринки й валюта, – це тимчасові дрібниці.

Гірше те, що Москва отримала сигнал про те, що її політика насильства в різних регіонах планети дає запланований результат. Не секрет, що багато британців проголосували за вихід із ЄС ще й для того, щоб захистити свій острів від потоків сирійських біженців, на голови яких Путін сипав фугасні авіабомби й ракети. Думаю, сьогодні у Кремлі п'ють шампанське. Чи горілку. Чи що там вони ще п'ють. Треба визнати, що політика війни заради досягнення геополітичних інтересів, перемагає. А пересічні росіяни отримали доказ того, що війна в Сирії, таємні поховання десантників, які загинули на Донбасі, потерпання від санкцій, падіння економіки, рубля й нафти – все це лише деякі незручності на тлі ідеї розвалу Європейського Союзу (саме як початок цього процесу російські медіа подають результати референдуму в Британії). "Игра стоит свеч", – як кажуть росіяни.

Що все це означає для України? Зрозуміло, що Європа буде зайнята своїми проблемами. Звісно, і пані Ангела Меркель, й Франсуа Олланд будуть наполягати на виконанні Мінських угод й проведенні виборів в ОРДЛО з усіма негативними для України наслідками. Все це зрозуміло. Якщо Україна отримає кредит від МВФ, найімовірніше, Київ отримає й 600 мільйонів євро допомоги від Брюсселя. Але треба чітко уявити масштаб проблем, які потрібно буде вирішувати. Поки ЄС займатиметься розлученням із Британією (а хто знає, чи це остання заява про "розірвання шлюбу"?) – процес цей буде тривалим, й таким, що відбирає багато сил і ресурсів у консультаціях й перемовинах, Путін просто спостерігати за ситуацією, до якої доклався, не буде. Тиск на Україну збільшиться. Вже зараз розвідки різних країн фіксують посилення обстрілів бойовиками та їхніми російськими командирами до рівня липня-серпня 2015 року. А скуту проблемами Європу продовжують лякати масштабною війною.

Додайте до всього цього нашу внутрішню ситуацію й політику двох постмайданних урядів Яценюка й Гройсмана, які, піднімаючи тарифи, переклали весь тягар виживання на тих, хто раніше був середнім класом. Тих, хто допомагав армії в перший рік війни, й досі це робить. Тобто, на тих людей, які тягнуть на собі погано продуману політику субсидіювання олігархів й іншої третини населення країни. Хіба це можна назвати економічною політикою? При цьому олігархи продовжують отримувати доступ до державного бюджету. Ситуація постійно ускладнюється.

Але, якщо чесно, такий небезпечний стан – не унікальне явище для багатьох держав. Почитайте історію. Потужні країни з'являлись саме тоді, коли історія й надмірно агресивні сусіди пред'являли їм справжній ультиматум. Коли люди вже не питали, коли ж буде краще – розуміючи, що краще вже було. А попереду – лише неймовірні напруження. Які мають зробити нас значно сильнішими. Або... Про "або" я навіть говорити не буду, бо це вже не матиме жодного значення.

Час компромісів, ілюзій, обману, зради й затягування часу закінчився ще позавчора. Британці визначились у питанні, чи бути їм у Європейському Союзі. Українцям же доведеться вирішувати класичне гамлетівське питання. І розраховувати, здебільшого, на власні сили. Вірю, що їх достатньо для того, щоб дати ствердну відповідь на запитання, яке свого часу сформулював Шекспір.