Короткі підсумки варшавського саміту НАТО.

1. Попри зусилля "друзів Росії", насамперед Франції та Італії, місце і роль Росії визначили однозначно – загроза. 

Заяви про необхідність діалогу з Росією нікого не повинні вводити в оману: з буйними в "дурці" також говорять – тихий, ласкавий голос іноді заспокоює.

Роль "яструба" на саміті зіграв Кемерон, який від імені Альянсу заявив, що переділ кордонів (читай – анексія Криму) – недопустимий, а розмовляти з Росією щодо України потрібно з позиції сильного. Разом із тим Кемерон досить жорстко вказав Олланду і компанії на необхідність дотримуватися солідарної позиції.

Демонструючи цю саму солідарність, і Франція, й Італія вирішили надіслати свої контингенти до кордонів НАТО з Росією. Із 2017 року французи приєднаються до британського континенту в Естонії, з 2018-го – до німецького в Литві.

2. Альянс відповів на питання, яке хвилювало Польщу і прибалтів останні два роки, – чи зможе НАТО ефективно захистити їх від російської агресії. Зможе. Запорукою цього будуть контингенти США, Німеччини, Великобританії, Канади, Франції та Італії. Просте й елегантне рішення.

Окрім іншого, поява таких контингентів означає втрату Москвою неформального права вето на дії НАТО поблизу її кордонів – до російської агресії проти України Альянс намагався зайвий раз не дратувати РФ своєю активністю у Східній Європі.

3. Про Україну говорили багато, в публічному підсумку:

– заява Обами про збільшення допомоги Україні;

– ухвалення Альянсом Комплексного пакету допомоги Україні;

– підтримка Альянсом української позиції щодо виборів на Донбасі й заклик до Росії забратися геть із Криму;

– уже згадана заява Кемерона про необхідність тиснути на Росію і неприпустимість колаборації в питанні України, а також про неприпустимість зміни кордонів у Європі (Британія – друга за потугою країна НАТО і попри Brexit – один sз найважливіших гравців на континенті. І її позиція поки що звучить вагоміше, аніж голоси "угодовців");

– заява Ващиковського про перспективу членства України в НАТО. Нехай і без чітких строків (в умовах війни з Росією про якісь часові рамки говорити немає сенсу, але важливо, що двері відкриті).

Але найголовніше – те, про що не говорили на камери. Військово-технічна співпраця між НАТО й Україною має вийти на новий рівень – якщо не завадить жлобство президентських свинарчуків.

ЄС і НАТО також домовилося про тіснішу координацію і щодо "українського питання", і щодо безпекової політики загалом.

4. І ще раз про "діалог НАТО з Росією". Попри те, що на словах Москву називали потенційним партнером, насампернд у сфері боротьби з тероризмом, в ухвалених рішеннях щодо Афганістану й ІДІЛ немає нічого, що вказувало б на хоч якесь партнерство з Москвою.

5. Барак Обама: "Ми маємо справу з найбільшим зміцненням спільного оборонного потенціалу з часів холодної війни".

Багато років Москва лякала саму себе агресивним НАТО, який підступно наближається до її кордонів і прагне її, Росію-матушку, довести до цугундера. Долякалася нарешті. До кордонів наблизилися, система ПРО вже в стані бойової готовності, а Британія до повного щастя відновлює свою ядерну програму...

Ще кілька років тому Альянс сприймали як не надто потрібний рудимент холодної війни. Але Росія знову надала НАТО сенсу існування. І скільки б Столтенберг не переконував у Варшаві, що зараз ніякої холодної війни немає, перед Альянсом стоїть те ж завдання, що й в часи Рейгана і Тетчер: вирвати кацапському мішці кігті і посадити на ланцюг (цитуючи Вову Путіна).