Шановні читачі, до вашої уваги – традиційна добірка найцікавішого зі світу блогосфери за сьогоднішній день, 15 липня

У Конгресі США схвалили проект закону на захист суверенітету і територіальної цілісності України

Хоча це лише перший крок на шляху прийняття цього закона американським парламентом варто звернути на нього увагу з тієї причини, що він спрямований на формування деяких нових підходів американської політики щодо розв'язаної Росією війни проти нашої держави і, найгловніше, щодо окупації Криму. Чесно кажучи, так видається, що цей законопроект фактично окреслює американську стратегію повернення Криму і реагування на його окупацію, якої, як ми знаємо, і близько не має українська держава.

Саміт НАТО у Варшаві й потреба зміцнення східних рубежів

Головний висновок після Варшави: попри переважно правильно обраний шлях, до пункту призначення ще далеко. Ми пройшли шлях від того, що лишали двері відчиненими на знак довіри до наших сусідів, до моменту, коли замкнули їх на замок, а тепер ще й додаємо сигналізацію та охорону. Наразі не зрозуміло, що буде, коли сигналізація спрацює. Теоретично НАТО має оперативну групу підвищеної готовності, яка може бути задіяна протягом кількох годин. Однак програма діє здебільшого на папері. Деталі ще не розроблені.

Чому вони завжди між війною і ганьбою спочатку вибирають ганьбу?

Останніми роками вже неодноразово так бувало, що після певних подій доводилося згадувати недавні цитати західних лідерів. Бо спочатку були їхні цитати, а потім теракти на їхній території. Тиждень тому був саміт НАТО у Варшаві та боягузливе белькотіння Олланда про Росію, яка не є ворогом Франції і Європі, а партнером. Своєрідним таким, щоправда, партнером, який займається тероризмом на українському сході під наглядом OSCE, окуповує чужі території, порушує всі міжнародні угоди, збиває пасажирські літаки, веде гібридну війну... але залишається партнером.

Відірвані роки: наша школа як гальмо поступу

Наша школа, керуючись завданням освоєння абсурдної програми, тримається на тому самому ідеалі, що й в'язнична система дев'ятнадцятого століття: визначений термін позбавлення волі і перевиховання працею. Власне тому усім тим, хто успішно перейшов свій термін, нічого потім не вдається. Вони нічого не знають, нічого не вміють. Вони просто не можуть виконати програму, яка створена так, щоби її ніколи не можливо було би зреалізувати. А до праці, позбавленої творчості і сенсу, виробляється тільки огида, бажання відпрацювати будь-як. Але є шанс.

Росія є основним джерелом терору, бо він – єдиний засіб російської зовнішньої політики – політолог

Росія визнає ТЕРОР єдиним засобом зовнішньої політики. Звісно, вона цього не говорить відкрито, але постійно натякає. Причому, робить це так "товсто", що треба бути дебілом, аби не зрозуміти цього. Не знаю, коли вже європейці це збагнуть. РОСІЯ – основне джерело терору. Бо терор – єдиний засіб російської політики. Вони просто не знають інших способв. Терор. Ну ще підкуп. Все.

Біженці – варвари нашого часу?

Вестготи в захопленому Римі 410 року на картині Жозефа-Ноеля Сильвестра

Хто найбільше кричав про загрозу сирійців як варварів, що знищать нашу затишну християнську Європу? Хто витрачав бюджетні гроші, щоб побудувати абсурдний паркан на кордоні своєї держави? Хто змінив міграційне законодавство й бив себе в груди, що не впустить до країни ніяких біженців? Чи з іншого боку: в якій країні проблеми з демократією, де існує загроза встановлення авторитаризму, де кілька років поспіль економічний спад, тобто де варто було відвернути увагу виборців від насущних проблем вигаданою загрозою?

Липки. Знання як скорбота

Із 1934-го до 1948 року Шоколадний будиночок належав НКВД

Мартін Поллак у своїй книжці-есе "Отруєні пейзажі" наполягає на тому, що всюди в місцях масової загибелі мають стояти пам'ятні знаки – передусім з етичних міркувань, як знак відповідальності перед жертвами. Ми ж, унаслідок, зокрема, останніх подій у нашій країні, розуміємо, що пам'ять важлива не лише з етичних міркувань, що непроговорена історія – як незагоєна рана, що непізнана історія – це ґрунт для спекуляцій. Ідея порахунку з історією не сходить із порядку денного. Знати – важливо. Чи варто знати – уже не є питанням. Питання в іншому: як жити з цим знанням?

У Київ завезли свіжу партію... повітря з чоловічого монастиря. ФОТОФАКТ

Увага! В Київ завезли свіжу партію повітря з чоловічого монастиря. Півлітрова банка 15 гривень. Це не жарт. Біжу в офіс повз парк Шевченка – стоїть черга до палатки з банками. Ну, думаю, мабуть консервація чи шо (хоча місце дивне), підбігаю, а там ікони стоять у палатці. Виявилося черга стоїть за повітрям із чоловічого монастиря. Зараз точно 2016 рік?

Як перейти на українську мову – досвід братів Капранових

Отже, перше, що ми зробили, – стали говорити українською з маленькими дітьми та тваринами. Бо тут мінімальний ризик помилитися, крім того, діти не будуть виправляти, особливо якщо вони ще маленькі і ледь говорять. Звертаючись до кота чи собаки ти можеш вільно експериментувати зі словами, фразами і сам себе навчати. Звісно, водночас ми перейшли на українську поміж собою, але оскільки мало хто з вас, шановні читачі, має брата-близнюка, цим досвідом ви скористатися не зможете:).

"Я маю", а не "в мене є", і яким мав би бути магніт

Z не пропонував викидати з української мови конструкцію в мене є, хоч вона справді запозичена з російської мови, а туди потрапила з фіно-угорських. Перевагу ж потрібно віддавати питомо українській і взагалі слов'янській та індоевропейській конструкції я маю. Чи знаходив я її в письменників-наддніпрянців? Та скільки хочете. Наприклад: "Латин дочку мав чепуруху" (Іван Котляревський). "Не мала ні рідні, ні кутка, ні родини, нічого, крім вільного неба" (Олександр Довженко). "Він мав тільки один присілок" (Іван Нечуй-Левицький). "Буде варт на світі жить, як матимеш кого любить" (Тарас Шевченко).

Професор Олександр Пономарів