У всьому світі побудова соціальних інститутів розвитку – перше завдання в справі модернізації суспільства, пише в своєму блозі на "Новому часі" академік Богдан Данилишин. Якщо говорити про суспільний розвиток у термінах теорій складних систем, то ми приходимо до розуміння того, що суспільство є складним результатом всіх його колишніх еволюцій. І, як у будь-якої складної динамічної системи, за висловом лауреата Нобелівської премії з хімії Іллі Пригожина, його майбутній стан залежить від початкових умов. Тому, говорячи про сучасний розвиток України, ми не можемо ігнорувати особливості нашого колишнього цивілізаційного розвитку.

Архаїчні суспільства в основному живуть "під гнітом традицій", як стверджував соціолог Ебот Ашер. Саме тому їх мало цікавлять технологічні зміни, яким, до того ж, ці товариства надають всілякий опір. У таких суспільствах технологічні зміни відбувалися досить рідко. І часто існували довгі періоди, за яких ніяких важливих технологічних проривів не відбувалося. Культурні особливості товариств майже ніколи не сприяли технологічному розвиткові й були всього лише засобом консервації існуючого статус-кво: еліти, за непротивлення народу, прагнули зберегти існуючий технологічний порядок.

Але в суспільстві завжди існували "вигнанці", які йшли наперекір суспільним правилам. Вони створювали критичну масу необхідних змін, які переводили ці суспільства в інші стани, пов'язані з абсолютно якісно іншими рівнями технологічного розвитку. У процесі цих змін і виникали нові норми поведінки індивідуумів, нові громадські та державні установи, які значно пізніше у соціологів отримали назву "соціальні інститути".

Соціологи зрозуміли, що саме створення громадських інститутів дозволило гарантувати, щоб випадкові позитивні зміни в суспільстві не зникали, а навпаки закріплювалися. Тому еліти товариств, бажаючих розвитку, сприяли виникненню і розвитку цих соціальних інститутів. Саме створення таких інститутів як право, активна роль держави в економічному розвитку, західні університети – джерела і кодифікатори знань, середньовічні гільдії в Європі, регулярні західноєвропейські армії і багато іншого рухало технологічний прогрес людства. А також дозволило значно поліпшити матеріальне становище суспільства і збільшити тривалість життя його членів.

Україна, як і майже будь-яке східноєвропейське суспільство в культурному відношенні, в момент початку індустріальних реформ 1930-х років була в значній сенсі архаїчним традиційним суспільством, суспільством індустріального анти-модерну. Індустріальні зміни другої хвилі, які закінчилися в 1991 році, так і не подолали нашого відставання в справі побудови сучасних соціальних інститутів у виробничій сфері від країн Західної Європи. Сьогодні проблема України ускладнюється ще й тим, що Захід перейшов уже до промислової революції четвертої хвилі. І відрив Заходу від нас може стати таким великим, що ми вже ніколи не зможемо його подолати, якщо негайно не візьмемося за створення соціальних промислових інститутів майбутнього.

Зараз ми повинні засновувати в Україні соціальні інститути, які створювалися в схожих ситуаціях іншими успішними націями, які здійснили свого часу технологічні переходи до більш високих стадій розвитку. Історик економіки Джоель Мокір пише, що, як не дивно, «економічна стагнація і технічна інерція цілком можуть бути результатом раціональної та оптимізуючої особистої поведінки» і представників еліт, і представників народу, який визначається їх колишнім культурним розвитком. Але ми не можемо з цим змиритися, так як це може законсервувати наш розвиток на десятиліття, якщо не назавжди.

Якщо ми не будемо цілеспрямовано створювати сучасні інститути розвитку, то ніяких суспільних змін у нас не буде. Перед будь-якими соціальними змінами завжди створювалися нові соціальні інститути. Причому ці інститути в своїх підставах завжди мали реальний зміст, а не були "потьомкінськими селами". Недостатньо назвати міліцію поліцією або створити бюро "боротьби з корупцією", щоб побачити радикальні зміни.

Що ж тоді робити? Як було в попередні епохи, коли реально відбувалися зміни? А відбувалися вони тоді, коли соціальні інститути створювалися "новими людьми". Людьми, що змінили спочатку свою свідомість в результаті тієї чи іншої системи знань – релігійної (як було під час Реформації); або технологічної (як було під час британської Першої промислової революції). Французька буржуазна революція була б неможлива без діяльності французьких просвітителів XVIII століття – Вольтера, Руссо, Кондільяка, Д'Аламбера, Гольбаха, Дідро. Саме вони зробили переворот у свідомості майбутніх діячів-практиків революції. "Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти". Ця фраза і є ключем до розуміння будь-якого соціального розвитку.

Гальмування українських реформ і відсутність прогресу в створенні соціальних інститутів в Україні приховано в тому простому факті, що багатьох наших керівників (як колишніх, так і нинішніх) зовсім не цікавлять ідеї та думки ідеологів сучасної промислової революції. Так чого ж тоді можна від них очікувати?

І в післявоєнній Японії, і в Південній Кореї керівники були особисто знайомі з видатними західними вченими і найкращими технологічними консультантами світу, вивчали їх роботи і втілювали їх в реальність. Тому і досягли таких вражаючих результатів в економічному розвитку. В Японії досі вручається нагорода на честь американського вченого Вільяма Едвардса Демінґа за істотний внесок у теорію і практику управління якістю продукції, заснована в 1951 році. Без приходу до управління державою людей, які живуть технологічними змінами і "хворіють" ними, нічого в економіці України, крім перерозподілу прав власності на морально застарілі українські індустріальні підприємства серед купки олігархів, не відбудеться.

Джоель Мокір вважає, що без промислової освіти і пропаганди технологічного розвитку в суспільстві ніякий розвиток неможливий. Отже, без створення інститутів промислової освіти суспільства ми не зможемо змінити ставлення українців до сучасного промислового розвитку.

Якщо ми хочемо привести українське суспільство до процвітання, нам необхідно вибудувати всю систему соціальних інститутів у найкоротший час. Це і незалежний суд, це і проактивна діяльність держави в економіці, це і венчурна фінансова галузь, це і великий сучасний національний науково-виробничий кластер. Звичайно ж, це і промислова освіта суспільства. Без створення системи соціальних інститутів України невідворотно чекають промислова деградація, зниження макроекономічних показників і неухильне падіння рівня життя населення.

Без вольових зусиль справжніх українських еліт зі зміни існуючого стану речей нічого не відбудеться.

Недостатньо назвати міліцію поліцією або створити бюро "боротьби з корупцією", щоб побачити радикальні зміни.