Звіт.

Вчора отримав два культурних шоки і кілька приємних вражень.

Яко істиний голодранець, без подарунка пішов на день народження (він же великий концерт) Ріффмастера Андрій Антоненко. Несподівано для себе опинився в гримерці, чи як це правильно називається, перед пляханом хорошого віскаря і сурйозними олдскульними дядьками. Наслухався трохи воєнних історій, що, треба сказати, мене, тилового пацюка, зачепило ось чим - з яким гумором, з якою навіть легкістю говорять про війну люди, які дивилися і дивляться їй в прямо в очі.

Всі ці мужики - справжня соль землі. Відчуття таке, що це навіть не людські істоти, а які-то гранітні брили в фундаменті країни і на них, лише на них, все тримається. Цих дядьків так просто не сколупнеш, а таким уркам як Гіві с Матаролай, це не світить тим паче.

Читайте также: "Пиво тоже алкоголь. С 1 октября вступил в силу запрет Киевсовета на продажу спиртного в МАФах"

Ці дядьки дають всім нам, скромних труженікам різноманітних мистецтв, в спокійні обстановці потихеньку будувати культурний і контркультурний простір нової України, запускати нові проекти, вводити країну у міжнародний культурний контекст, без чого їй, скажу відверто, буде п*здєц.

Концерт прокачав, бо Ріффмастер недарма зветься Ріффмастером. Моцно. Крім того на сцені виступала дуже незвичайна кавер група. Не знаю як вона називаєтся, але складається вона з малих пацанят. Щоби ви розуміли, фронтмен взагалі малий шкєт, років 11 на вигляд, дав такого хардроку на гітарі, шо я чуть не вср*вся. Росте щасливе покоління яке з дитинства має доступ до якісних музичних інструментів, до інформації, до усього.

Коли я вчився в школі в старших класах, то ми теж пробували створити групу. У нас грошей не було настільки, що з обладнання мали один галімий моно-мікрофон і одну гітару. Стойкою для мікрофона служила гардеробна вішалка розфарбована в кращих радянських традиціях під бєрьозку. Ще був усілок, ламповий на чотири канали, німецького виробництва, настільки древній, що на ньому не вистачало лише штампованої свастики. І це все. Звичайно, група самона*бнулася, що й не дивно.

Але то таке. Виступ Ivan Lenyo я пропустив. Каюсь. Втік додому, бо тре було тікати, але перед тим потеревенили про процеси в українській музиці, що мені, як новоспеченому музиканту було корисно і цікаво.

А ще я давно не був на метро Університет. Думав, по дорозі на концерт вийду з метро, зачіплю по-молодьожному пляшку пива в кіоску, і поки дійду до точки заодно хильну. А кіосків нема - тю-тю. Все чисто. В цю мить я подумав - нарешті це проісходіт. Х*й з ним, з пивом, але ларьки з бухлом - це зло. І найгостріше це розумієш коли їх нема.

Звіт звітовано! Данке за прослухен!