Мовне питання. Проблему я бачу в спрощенні.

Для мене, як колишнього дипломата, фактор мови давно перестав бути єдиним ідентифікуючим при комунікації з оточуючим світом. Я бачив і друзів, і ворогів, які говорили по-ангійськи чи по-турецьки. Тому я прекрасно розумію, що друзі і вороги (чи просто дурні або розумні) можуть бути як серед російськомовних, так і україномовних співбесідників.

Перше спрощення і цілу низку помилок припускають найзатятіші україномовні учасники "дискусії".

Їх помилка полягає в тому, що вони бачать лише дві сторони дискусії - україномовних та російськомовних.

В той час, як російська мова Росії і російська мова переважної більшості українських громадян - це два різних феномени, два різних учасники. Як наслідок допускається помилка - стверджується тотожність фактору російської мови Кремля (Росії) і російськомовних українців.

Фактор російської мови у подачі РФ дійсно є інструментом політики, тобто концептуально, за задумом, явищем ворожим і підриваючим.

Але з російською мовою наших співвітчизників все не так трагічно. Справа в смислах. Зрештою, на якомусь етапі, коли ми переможемо Росію і доб"ємось докорінної трансформації російського режиму, то і значення фактору російської мови у виконанні Кремля стане менш важливим (культурна конкуренція залишиться, але це вже не буде екзистенційною загрозою).

Наразі смисли, що транслюються російською мовою з Росії є ворожими. Але правда в тому, що ті самі або інші ворожі та підривні смисли можуть транслюватися і українською мовою.

Україномовна публіка, яка (по собі бачу) ще не пережила шок правління Януковича, коли здавалось, що "український проект" закривається, помилково сприйняла перемогу Революції Гідності, як підставу гойднути маятник в діаметрально протилежному напрямку, та ще й спробувати закріпити його в тому положенні.

Читайте також: Питання мови. Чому навіть у хороших людей вмикається радянська пропаганда?

Помилка російськомовних українців полягає в тому, що більшість з них вважають, що їх російськомовність не є проблемою взагалі, а іноді ще й потребує спеціального статусу чи захисту (в тому числі правового). Це далеко неповний погляд на речі - вважати, що сформована мовна ситуація в Україні є природною і не становить загрози з точки зору формування ідентичності та єдності українського народу.

У відмові від часткового неповного розуміння ситуації, толерантності і бажанні розуміти емоції та раціо іншої сторони у внутрішній політиці, а також проведенні енергійної культурної та гуманітарної політики, спрямованої на мінімізацію наслідків кремлівських інформаційних та гуманітарних впливів, з одночасним формуванням для Росії російськомовного концепту вільної держави, як елементів зовнішньої політики, і лежить відповідь на "мовну дилему" України.

Правдою є також і те, що усунувши цю дилему, ми вирішимо далеко не єдину, а можливо і не найгострішу проблему нашого розвитку.