Російські хакерські атаки й зливи інформації виявляються значно потужнішою загрозою нашій демократії, ніж ядерна зброя. Навіщо запускати боєголовки, коли можна підірвати політичну систему зсередини? Таке послання читається в останніх "викриттях", що стосуються хакерських інструментів ЦРУ, на WikiLeaks.

Зрозуміти, де тут правда, нескладно. Розвідувальні служби займаються розвідувальними-таки операціями. Тобто сама їхня назва вже все пояснює. Західні розвідки стежать за противниками: Росією, Китаєм, Іраном, а також за організованою злочинністю й іншими цілями. Тобто виконують роботу, за яку отримують зар­плату. Вони працюють самостійно й разом із союзниками. І працюють доволі непогано. Якби було інакше, це видавалося б щонайменше дивним, а ще скандальним.

Матеріали, вкрадені Едвардом Сновденом, чи останні зливи даних про роботу ЦРУ жодним чином не вказують на те, що розвідка США, Британії чи спільні служби різних країн займаються чимось незаконним або ж неетичним. Вони не шпигують на користь інтересів американських корпорацій. Вони не націляються на внутрішньополітичних опонентів західних урядів.

Читайте також: Дипломат: Трампа заганяють у дедалі вужчий коридор можливостей щодо Росії

Якщо ЦРУ чи ФБР і збирало якісь матеріали стосовно кампанії Трампа, то це тому, що особи, пов'язані з нею, контактували з представниками російської розвідки, і про ці контакти відомо. ЦРУ збирає списки слабких місць у старих операційних системах. Так само роблять інші служби. Вони не "обходять" системи шифрування комунікації в сервісах на кшталт Signal, WhatsApp та ін. Насправді питання в тому, що подібні системи шифрування сьогодні використовуються повсюди, перебувають у вільному доступі й зручні для застосування. Розвідувальні служби не можуть їх зламати. Тож мусять підходити до них із "кінцевого пункту" їх споживання.

Для цього необхідно влазити в комп'ютери, смартфони та інші пристрої; будь-хто з найменшим інтересом до розвідки чи комп'ютерних наук знає, що зламування таких "кінцевих пунктів" уже є пріоритетним у шпигунстві років п'ять, а то й більше.

Єдиний справжній скандал полягає в тому, що хтось зміг "зламати" ЦРУ. У службі визнають, що найімовірнішим витоком інформації став один із позаштатних підрядчиків. Робота з такими працівниками заощаджує кошти й робить структуру гнучкішою. Якщо працювати винятково із державними службовцями, що мотивовані патріотизмом, а не кар'єрними міркуваннями, які на все життя беруть зобов'язання про нерозголошення інформації, це може коштувати більше грошей у короткостроковій перспективі, але виявляється значно економнішим на тривалу перспективу.

Ще більший скандал пов'язаний із самим ресурсом WikiLeaks. Я був величезним його прихильником, коли він тільки-но з'явився. Але він уже давно облишив благородну справу тих, хто щиро розкривав суспільно важливу інформацію, ризикуючи власною кар'єрою чи свободою, і розповідав про злочини бізнесу або політики. Тепер WikiLeaks став дуже вибірковим. Ресурс ніколи не публікує матеріалів, що шкодять Росії чи Китаю. Він скидає величезні масиви документів за раз, супроводжуючи ці викиди сенсаційними, оманливими прес-релізами і твітами.

Наприклад, у документах, оприлюднених через WikiLeaks, ідеться нібито про те, що ЦРУ могло сфальсифікувати історію про участь Росії в хакерських атаках на сервери Національного комітету Демократичної партії США. Це було б незаконно, до божевілля ризиковано й немислимо з політичних міркувань: щоб Центральне розвідувальне управління за Адміністрації, очолюваної президентом від демократів, зламало сервери, які використовували в кампанії кандидатки від тієї самої партії, злило електронну переписку, яка нашкодила цій кампанії, бо шпигуни знали, що Гілларі Клінтон програє, і таким способом хотіли заплямувати перемогу Трампа? Це неможливо уявити навіть за стандартами голлівудського кіно.

Читайте також: Нові гарантії, старі застороги. Справжня проблема – у слабкості Заходу

Імовірнішим є припущення, що WikiLeaks свідомо чи несвідомо допомагає Росії знищувати американську політичну систему, вселяючи в неї страх, непевність, сумніви, і все це в уже вельми поляризованому й перегрітому середовищі.

Кремлю підходить його нинішня репутація загрози. Але нам слід пам'ятати, що Росія не супердержава. Її економіка розміром із каліфорнійську і тримається на застарілій промисловості, що залежить від природних ресурсів. Тим часом інфра­структура, державні послуги й демографія РФ у дуже невтішному стані.

Утім Володимир Путін блискуче експлуатує слабинки Заходу. Він системно б'є по довірі: до ЗМІ, інституцій, політиків, а також взаємній – між країнами. Як наслідок – маємо найбільшу з часів Вотерґейту політичну кризу в Америці.

Тактика Росії працює. Але тільки тому, що ми це допускаємо.

Едвард ЛУКАС, "Тиждень"