MENU

Чому англійські політики бояться говорити про шкоду Brexit

1690 0

Мітинг проти Brexit у Лондоні

Адже 52% голосів за вихід - з урахуванням виборчої активності - складають якраз третину від усіх виборців із правом голосу, тобто 17,5 млн голосів. 16 млн осіб, або 48%, проголосували за те, щоб залишитися в ЄС.

Ці сухі цифри демонструють, наскільки розділилася країна в питанні про своє майбутнє.

Референдум вивів на поверхню вже існуючі тенденції до розколу в британському суспільстві - на тих, хто виграв і хто програв від процесу нестримної глобалізації та структурних економічних змін, на еліти з космополітичним способом мислення і стилем життя в містах та економічних і соціальних аутсайдерів у регіонах країни зі слаборозвиненою промисловістю.

І хоча у січні під час інавгурації Тереза Мей пообіцяла, що зробить все, щоб склеїти ці тріщини, поки нічого не відбулося.

Читайте також: Королева Великої Британії схвалила законопроект про запуск процедури Brexit

Групи, які вісім місяців тому голосували за або проти ЄС, все ще протистоять одна одній, але вже майже як вороги.

Демагоги Brexit, а також ті, хто став їхнім рупором у бульварній пресі, розпалюють недовіру, посилаючись на небезпеку можливої зради результатів голосування.

Майже половина населення, що пов'язує своє майбутнє з членством в ЄС, як і раніше, позбавлена політичного представництва.

Лише шотландці в своїй більшості представлені проєвропейською Шотландською народною партією (SNP). Між тим в Англії ліберали і зелені беззастережно визнають себе прихильниками ЄС, але разом у них лише десять місць у парламенті.

За нинішнього партійного керівництва торі не може бути й мови про те, що саме ця партія, яка несе відповідальність за референдум і рішення про вихід, публічно представляє також 40% своїх власних виборців, що проголосували за збереження членства країни в ЄС.

Саме зараз відчувається потреба у лейбористах як найважливішій і традиційно проєвропейській опозиційній партії.

Дві третини їхніх виборців голосували за збереження членства в Євросоюзі, майже всі депутати фракції лейбористів - прихильники ЄС.

Останнє рішення партії з питання Brexit свідчить про прагнення залишити відкритим варіант збереження членства в ЄС - навіть якщо для цього знадобиться другий референдум, якщо результати переговорів про вихід виявляться незадовільними.

Адже Лейбористська партія завжди обіцяла захищати інтереси найманих працівників, що в перекладі означає відстоювання ідеї "м'якого Brexit" з мінімальними економічними наслідками.

Тим дивніше спостерігати, як лейбористи з осені поступово займають дедалі твердішу позицію і тим самим надають підтримку жорсткому курсу Терези Мей на Brexit, а також починають слідувати уявленням, які все більше нагадують правопопулістські й ворожі ЄС погляди Партії незалежності Сполученого Королівства (UKIP).

І якщо колись лідер партії лейбористів Джеремі Корбін виступав за свободу пересування громадян і міграцію, а тіньовий міністр з питань Brexit Кейр Стармер відстоював подальшу участь у внутрішньому європейському ринку, то за час, що минув відтоді, обидва приєдналися до ворожих щодо мігрантів голосів "яструбів Brexit".

Джеремі Корбін 

Керівництво лейбористів вже не ставить під сумнів улюблений аргумент колишнього глави UKIP Найджела Фараджа: нібито ЄС виступає за масову неконтрольовану імміграцію.

Протягом кількох минулих тижнів обидві палати парламенту провели обговорення "закону про Brexit", скориставшись отриманим у судовому порядку правом дати свій мандат на офіційне звернення уряду щодо виходу з ЄС.

Жодна зі сторін відповідно до статті 50 не поставила під питання це звернення, йшлося лише про правові аспекти, якими його можна було б зумовити: про збереження максимальної близькості до загальноєвропейського внутрішнього ринку, затвердження парламентом результатів переговорів, право на проживання громадян ЄС у Великій Британії.

Багато з цих вимог щодо подальшого доопрацювання внесені депутатами-лейбористами. І все ж

Корбін зобов'язав своїх парламентаріїв із застосуванням жорстокої фракційної дисципліни механічно, без будь-яких додаткових умов, затвердити закон про Brexit.

Відступників покарали, кілька провідних функціонерів подали у відставку.

Але те, що більше п'ятої частини депутатів-лейбористів проголосували проти закону і тим самим виступили проти свого голови, показало, наскільки розколотою є партія зсередини і наскільки суперечливою є фігура її лідера.

Лейбористи зазнали поразки в захисті європейського питання і у верхній палаті парламенту. Проголошена ними перемога над урядом Мей не відповідає фактам: за вказівкою лідера партії члени палати лордів від лейбористів проголосували проти "поправки" про збереження членства в загальноєвропейському внутрішньому ринку, а тим самим - в очах багатьох людей - і проти своїх колишніх фундаментальних цінностей.

При голосуванні за інші "поправки" - про право проживання громадян ЄС і заключне право вето для парламенту - лейбористи постійно були в меншості.

Щоб виправдати свій відхід від європейської партії в бік прихильників жорсткого курсу на Brexit, лейбористи посилаються на три обставини:

1. Партія лейбористів має наразі дуже погані позиції в суспільстві. Згідно з опитуваннями, вони на 17% відстають від торі, в разі дострокових виборів лейбористи зазнали б нищівної поразки.

Ніхто не знає, на яких принципах нині стоять лейбористи. Навіть в таких ключових для них елементах політики, як охорона здоров'я і соціальна справедливість, британці нині швидше довіряють торі.

Антиєвропейська преса педалює політичну тематику, пов'язану з Brexit. У разі відкритого виступу на користь Європи партія боїться втратити ще більше.

Поза очі депутати-лейбористи запевняють, що чекають лише зручного моменту, щоб знову виступити на захист Європи, можливо, навіть другого референдуму.

Але чи можна нині розраховувати на такий зручний момент? Адже швидше варто очікувати того, що з початком переговорів, які, ймовірно, стануть для британців болісним пробудженням, пристрасті загостряться ще більше.

2. Хоча виборці лейбористів у своїй переважній більшості проголосували за збереження членства в ЄС, у двох третинах лейбористських виборчих округів перемогли прихильники Brexit.

Багато проєвропейських власників мандатів нині представляють антиєвропейські виборчі округи. У майбутньому перед ними неминуче постане принципове питання про розуміння сутності свого мандата.

Чи варто їм представляти думку більшості у своєму виборчому окрузі або ж залишитися вірними своїй совісті і діяти у відповідності з національними інтересами, чудово усвідомлюючи, що за допомогою брехні під час кампанії з проведення референдуму населення країни було свідомо введене в оману?

Чи має проєвропейський депутат голосувати за Brexit лише тому, що таку думку поділяють на його виборчому окрузі? Або ж залишитися при своїх переконаннях і спробувати вплинути на настрої у своєму окрузі, ризикуючи при цьому досить швидко втратити свій мандат?

Наслідком цієї дилеми стала інша тональність висловлювань навіть переконаних прихильників Євросоюзу. Дедалі частіше з вуст депутатів-лейбористів можна почути про необхідність серйозно сприймати страх людей перед в'їздом до країни іноземців та реагувати на нього стримуванням імміграції з ЄС.

3. Лейбористи побоюються масової втрати голосів на користь UKIP у традиційному робочому середовищі Північної і Центральної Англії, протест якого вилився у переважне голосування "за залишковим принципом".

Втім, під час нещодавніх довиборів ця стурбованість виявилася безпідставною. Хоча лейбористи - як, власне, і скрізь, крім Лондона, - втратили голоси, їм все ж вдалося утримати за собою місця в парламенті. UKIP, що загрузла у внутрішніх чварах і позбавлена через жорсткий курс Терези Мей свого головного козиря, наразі не сприймається як приваблива альтернатива.

Оскільки 16 мільйонів вірних лейбористам виборців навряд чи можуть сподіватися на сміливе й рішуче представництво своїх інтересів, слід очікувати, що багато з них перейдуть до єдиної проєвропейської партії ліберал-демократів.

Лейбористи вчинили б правильно, якби більше побоювалися відтоку виборців до ліберальних демократів, ніж до UKIP.

Тому з точки зору тактики для них було б розумно знову стати більш проєвропейською силою. Чи реально це з очільником, який сам ніколи не був великим другом ЄС, ніколи рішуче не протидіяв Brexit і якому приписують готовність самому голосувати за Brexit - велике питання.

Після того як система політичного представництва для майже половини населення з правом голосу виявилася неспроможною, "вірні" прихильники партій почали засновувати громадські ініціативні рухи по всій країні.

За час, що минув після референдуму, виникло 40 ініціативних груп, які сформували найбільше об'єднання в країні, що закликає шляхом організації регулярних демонстрацій і створення інформаційних стендів, насамперед через соціальні мережі, все ж зупинити Brexit.

Країна залишається розірваною на дві частини в найважливішому питанні свого майбутнього. Прірва пролягла між друзями та родинами. Переважає непримиренність. Можна очікувати того, що в розпал майбутніх дебатів щодо Brexit ця прірва стане ще глибше.

Чи можна запобігти Brexit? Практично жоден британський політик не наважується ставити під сумнів Brexit в цілому, бо одразу ж отримав би клеймо антидемократа, відірваної від реальності еліти, яка ігнорує волю народу і переслідує свої інтереси на шкоду громадянам.

І тільки ті, кому більше нема чого втрачати - наприклад, колишні прем'єр-міністри Тоні Блер і Джон Мейджор, - відкрито кажуть про можливість перегляду цього рішення.

Але дуже багато хто з діючих політиків у Вестмінстері добре усвідомлює, що країна рухається назустріч загибелі, а від Brexit не виграє ніхто.

Можливо, їм на руку грає час. Економічні наслідки виходу з ЄС ще не докотилися до населення, підвищення цін у зв'язку з обвалом фунта не досягло поки що тривожного рівня. Та можна передбачити, що таке становище різко зміниться.

Однак лишається питання: коли згортання інвестицій, перенесення виробничих потужностей і втрата робочих місць стануть настільки помітними, що неможливо буде більше ігнорувати небезпеки, і настане зрушення в настроях людей? Внаслідок 20-відсоткової втрати вартості фунта з моменту референдуму вже простежується зростання інфляції, цін на продукти харчування і бензин та зниження купівельної спроможності приватних домогосподарств.

Водночас згідно з опитуваннями виборців, які голосували за Brexit, лише 11% з них готові терпіти особисті фінансові втрати в обмін на посилення контролю за в'їздом до країни.

Читайте також: Правила британской короны, которые не может нарушить даже королева

До того ж, якщо ЄС збереже єдність і жорстку позицію, то ще цієї весни можна буде переконатися, на які складні переговори при недостатньому рівні компетентності та підготовки пішов уряд Мей.

Якщо ці тенденції призведуть до перелому в суспільній думці, депутати можуть замислитися над тим, чи не варто під час наступного голосування за наслідками переговорів про Brexit спиратися на сформовані настрої замість того, аби беззастережно дотримуватися результатів референдуму.

Тоді особисті рішення, продиктовані совістю, могли б вплинути швидше лише на конфігурацію більшості у парламенті, а не на позицію партій в цілому. Все це має відбутися в той проміжок часу, коли ще зберігається можливість зупинити автоматичний процес виходу, тобто до весни 2019 року.

Часу дуже мало, бо економічні наслідки, напевно, будуть помітні не одразу.

Охолодження кон'юнктури може стати відчутним для всіх лише тоді, коли вже буде занадто пізно для перегляду курсу на Brexit.

Ульріх ШТОРК, "Українська правда"


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини