Міжнародний суд ООН уподібнився фольклорному герою, хитруну Ходжі Насреддіну, який, як відомо, діяв за принципом: за багато років "або шах помре, або ішак здохне".

Суд виніс проміжне рішення у справі "Україна проти Росії" за конвенцією про заборону фінансування тероризму і, з одного боку, визнав, що має юрисдикцію для розгляду даної справи. А з іншого, суд відмовив Україні у затвердженні запобіжних заходів щодо Росії за цією конвенцією, оскільки начебто Україна не надала необхідних доказів для затвердження тимчасових запобіжних заходів за конвенцією про заборону фінансування тероризму.

Начебто увесь світ не знає про масштабні цілеспрямовані поставки Росією військової техніки, зброї, амуніції та іншої всебічної матеріально-технічної, фінансової та кадрової підтримки терористів на сході України.

Тепер, за процедурою Україна може роками подавати нові докази на підтвердження винуватості Росії, а сам розгляд справи по суті до винесення судового рішення розтягнеться мінімум на 3-5 років.

Схоже судді Міжнародного суду ООН вирішили поки що сховати голову в пісок і сподіваються, що за довгі роки розгляду справи по-суті криза якось буде вирішена. А агресор - Росія - якось умиротворений, а тоді й рішення суду можна буде підлаштувати під нову ситуацію у більш віддаленому майбутньому.

Одним словом, вчергове маємо сумнозвісну політику умиротворення агресора тільки тепер в судовій сфері оонівського "правосуддя" та відкладання будь-якої визначеності на віддалене майбутнє з надією, що ситуація сама розв'яжеться.

І Міжнародний суд ООН виявляється нічим не краще за інші інститути, зокрема Рада Безпеки ООН, відповідальні за підтримку міжнародного права і порядку, коли агресором і спонсором міжнародного тероризму виявляється Росія.

Читайте також: Рішення в Гаазі: які помилки має врахувати Україна

Радикальна партія і її Лідер Олег Ляшко вже неодноразово застерігали, що міжнародна спільнота постала перед фундаментальною проблемою - неадекватністю Організації Об'єднаних Націй сучасним світовим викликам. Створена понад 70 років тому як головна міжнародна інституція з підтримки миру і порядку в світі, ООН за своєю структурою, повноваженнями та механізмом прийняття найважливіших - безпекових - рішень дедалі більше проявляє свою безпомічність перед лицем сучасних небезпек та загроз.

Так, політика умиротворення агресора та закривання очей на спонсорування міжнародного тероризму, якої де-факто дотримується ООН щодо знахабнілої Росії, зокрема щодо її агресії та воєнних злочинів у Грузії, Україні та Сирії, свідчить про безсилість та недієздатність цієї організації, коли агресивну політику ревізіонізму, залякування та шантажу проводить ядерна держава - постійний член Ради безпеки ООН.

Читайте також: Суд ООН і гібридна тактика Кремля

Олег Ляшко і Радикальна партія неодноразово звертали увагу на вражаючу подібність нинішніх подій, навіть у деталях, до подій кінця 1930-х років, коли другій світовій війні передували безплідні спроби умиротворення агресора - гітлерівської Німеччини. Однією з головних причин провальної політики умиротворення була безпомічність тодішньої головної міжнародної інституції - Ліги націй, створеної з аналогічними до ООН цілями після першої світової війни у 1919 р.

Безславний кінець Ліги націй добре відомий. Політика потурання нинішньому міжнародному хулігану та агресору, головному спонсору міжнародного тероризму - путінській Росії - може зрештою спричинити такий же безславний кінець і сьогоднішній ООН. Хвороба безсилості та немічності може зрештою виявитися для ООН смертельною.

Організація Об'єднаних Націй, її Рада Безпеки, Міжнародний суд ООН мають бути реформовані, щоб світ знову не поринув у хаос, де панує право сильного, а сама ООН стала дієвим інструментом цивілізованого світу з верховенством права і моральним імперативом для всіх.