В Україні намітилося економічне зростання, але воно недостатнє для успіху, про який мріють громадяни країни. Змінити ситуацію можна шляхом прискорення ключових реформ: приватизації, демонополізації, дерегуляції, пенсійної реформи і того, що вже обіцяли і про що багато говорили,- земельної реформи. Ці кроки - в інтересах як України, так і політичних лідерів. І тут має допомогти ще один необхідний для руху вперед елемент: серйозний тиск з боку суспільства, особливо громадських організацій.

У Києва немає інтелектуальної проблеми з впровадженням реформ: у країні достатньо компетентних людей, які знають, що потрібно робити для економічного зростання. Вся команда - президент, прем'єр-міністр, колишній прем'єр - давно розробили програму дій. Деякі зміни навіть запущені.

Однак у деяких випадках вони потребують персоналізації. Немає реформ без реформаторів. Адже чому не відбулася приватизація? Не було людини, яка змогла би стати її рушійною силою. Місце глави Фонду держмайна Ігоря Білоуса має посісти той, хто знає, як діяти. Але з моменту його відставки пройшов вже місяць. Приватизація, якщо проводиться правильно, мінімізує владу політиків: вони більше не можуть впливати на менеджмент компаній і втрачають інструменти особистого збагачення за рахунок держави.

Читайте також: "Втрачені основні завоювання: свобода, демократія, свобода слова", - експерт про Порошенка

Наступний важливий етап на шляху реформ - розподіл влади. На щастя, в Україні існують незалежні її гілки: thinks tanks, медіа, суди, які зараз реформуються. Це розділення потрібно укріпити.

Таким чином, формула проста: домовитися про те, що робити, і почати швидко діяти. А також виявити тих, хто заважає проведенню реформ. Картина в Україні зараз досить різнорідна: десь є ті самі реформатори і відбуваються якісь зміни, а десь‑ні. Але процес повинен бути цілісним. Яскравий тому приклад - земельна реформа. Вона затверджена в програмі уряду, але міністр сільського господарства (тепер вже, ймовірно, колишній) публічно виступає проти неї. Про які реформи може йти мова в таких умовах?

Вимагати важливих змін має не тільки суспільство, але і ключові політики, включно з президентом. Вони зобов'язані постійно запитувати: чому після обіцянки провести земельну реформу профільний міністр виступає проти? Якщо команда реформаторів не домовиться на всіх рівнях, то приватизацію будуть обговорювати ще довго, так і не провівши її.Навіть частково.

Втім, успіхи теж є. Наприклад, у банківській сфері. Глава Нацбанку Валерія Гонтарєва пішла, але залишила хорошу команду. Наступний керівник НБУ повинен бути настільки ж професійним і самостійним, щоб захистити досягнуте. Тим більше для нього знайдеться ще чимало завдань. Націоналізація Приватбанку була неминуча, але тепер важливо, щоб він не залишився державним. Інакше 50% активів банківської системи зосередиться в руках держави. А це небезпечно. Необхідний план приватизації банків, в іншому разі в їхню роботу рано чи пізно втрутиться політика. Кредити з політичних мотивів неминуче призводять до серйозних криз. Недавній приклад - Словенія, банківська система якої постраждала, не витримавши перекосу в 70% "поганих" кредитів, виданих "кому треба". Це 20% ВВП країни. Досвід багатьох країн доводить, що чим більше банків належить державі, тим вищі ризики для економіки.

Читайте також: Якої коаліції бракує Україні

Крім того, наступному голові Нацбанку потрібно буде продовжувати роботу щодо поступового зниження інфляції.

Наголошу ще раз: зараз в Україні не стоїть проблема "ми не знаємо, що робити". Рецепти підйому економіки в цілому універсальні: завжди існують аналогічні приклади та схеми дій, на які не впливають культурні особливості та історичний контекст. Наприклад, якщо йдеться про високу інфляцію, неважливо де - в Китаї чи Росії, потрібно скорочувати темпи зростання грошової маси. Якщо в економіці домінують держпідприємства, то в будь-якій країні потрібно проводити приватизацію. Коли є надмірна регуляція, розквітає корупція, немає вільного ринку, і економіка стає неефективною.

Для виходу з положення, в якому опинилася Україна, цілком може стати в нагоді досвід Ізраїлю. Держава, що розвивається в умовах війни, використовувало військовий сектор як джерела інновацій. До того ж ця країна довела: фактор війни - не аргумент проти проведення реформ. Якщо існує зовнішня загроза, життєво важливо, щоб економіка зміцнювалася - адже саме вона є джерелом фінансування армії. А зміцнення можливе лише за допомогою реформ. Швидких і одночасних. Інакше нічого не вийде.