Свою історію хочу розпочати з такого. Україна захворіла і підхопила серйозний вірус недовіри, пише у своєму блозі на "Новому часі" нардепка Вікторія Войцицька. Наша найбільша проблема – тотальна недовіра.

Соціологічні данні вражають і лякають:  60% населення України не підтримують жодну політичну силу. Ми спостерігаємо втому від повільного просування реформ, зневіру в можливості перемогти найстрашнішого ворога всередині країни – корупцію.  Криза як вірус розповсюджується далі і вражає навіть найбільш активних громадян: шум безкінечної критики та звинувачень в бік один одного зростає, шкала напруги не послаблюється.

Хочу навести слова Ярослава Юрчишина, Transparency International Ukraine:

"Найбільший наш ворог не ззовні, а всередині країни. Це тотальна недовіра. Навіть між тими, хто неодноразово демонстрував здатність працювати разом і йти до мети. Не знаєте, хто експортує довіру?".

Шлях недовіри та зневіри – це шлях самознищення та тотальної руйнації здобутків Революції гідності.  Маю сказати, ми з колегами теж пройшли через етап зневіри та зміцнення команди. Ми досягли точки біфуркації.

Читайте також: Україна й реформи: як уникнути минулого за кожним поворотом

Зараз кожен із нас перебуває на найбільш відповідальному етапі, коли має сформуватисяь група громадян, яка незважаючи ні на що, буде рухатись далі.

Будуть ті, хто скажуть, що втомились, але я вірю, що будуть і ті, хто не захоче зупинятись.

Моя гіпотеза: саме відсутність спільного бачення країни і є тим викликом, який призводить до руйнівних процесів.

Із книги геніального Льюїса Керрола хочу навести діалог Аліси та чеширського кота:

– Скажіть, будь ласка, куди мені звідси йти? – питає Аліса.
– А куди ти хочеш потрапити? – відповів Кіт.
– Мені все одно … – сказала Аліса.
– Тоді все одно, куди і йти, – зауважив Кіт.

Коли ми об’єднаємо зусилля  для того, щоб сформувати спільну візію, яка запалить серця й об'єднає українців, поглянувши на яку, людина скаже: я хочу жити в такій країні, я бачу себе і своїх дітей в цьому майбутньому, – тоді почнуться зміни.

Я вірю в те, що активна частина громадянського суспільства, спроможна запропонувати спільну візію України через 10-15 років.

Читайте також: Без Франка в голові

Є різні середовища й окремі люди, у яких є свої ідеї та бачення, але ми маємо зробити цей процес інклюзивним.

І тоді, коли ми почнемо працювати разом, ми зможемо запропонувати те, що нас об’єднає. Саме спільна інклюзивна робота над візією дозволить сформувати армію “Макрона”. Завдання нашого Макрона буде забезпечити реалізацію спільної візії.

А Макроном може стати кожен із вас/нас, бо нема нічого сильнішого, аніж підтримка людей, які навчились спільно працювати та демонструвати результати такої роботи.

Наостанок хочу сказати, що я не тільки єврооптимістка, а й українооптимістка, я вірю в українців та майбутнє нашої країни. Лише у співпраці народжуються лідери. 

У Бога немає інших рук, окрім наших з вами. Єдність – це те, що чекає від нас країна. Наші батьки, наші діти заслуговують на те, щоби ми запропонували спільну візію і шляхи її досягнення.