На дискусії "Майбутнє українських медіа" в Украінському інституті майбутнього Володимир Головко звернув увагу, що вже близько року аналітики фіксують, як російська пропаганда концентрує зусилля на створенні культурного та розважального контенту – книжки для дітей, комедії, мелодрами, дитяче кіно та мультики, художня література – більшою мірою, ніж на створенні політичних текстів і відео.

Читайте також: Що заважає владі впоратися зі проросійськими медіа в Україні

І от сьогодні читаю такий пасаж в інтерв'ю посланиці "руского міра" Катерини Сергацковой щодо заборони в'їзду в Україну співака Дельфіна через його гастролі в Криму: "Я не считаю, что сообщать об этом правонарушении плохо. Я сама прекрасно знаю, насколько важно, чтобы наши службы знали, на кого обратить внимание. Хотя я не считаю, что артисты представляют опасность – тем более такие, как Дельфин. Но окей, это дело вкуса".

Тобто ця російська журналістка намагається переконати, що дотримання законів артистами – це "дело вкуса". Дуже цікаве розуміння закону. І цікава спроба представити ситуацію таким чином, ніби мистецтво в РФ поза політикою та ідеологією, ніби воно не має жодного стосунку до пропаганди і просування цінностей російського імперства. Хоч це абсолютна неправда. Якраз державне управління мистецтвом у Росії повною мірою успадкували від СРСР. 

Але ще цікавіше, як синхронно змінюються пріоритети в російської пропагандиської машини і таких нібито "незалежних" журналістів як Сергацкова. 

Читайте також: Як "Кримнаш" російським артистам рогом вилазить

А ви вважаєте, що випадково саме зараз загострилися дискусії про припустимість гастролів російських артистів, про мову розважальних телепрограм, про трансляцію російських кіно і телефільмів, обмеження книжкової продукції з Росії? І що раптом посилився лемент "корисних ідіотів" про мистецтво "внє палітікі"?