Раніше яструбина позиція консерваторів щодо Росії була практично такою самою даністю, як те, що стрілка компаса показує на північ. Однак політичний землетрус змінює налаштування.

Його епіцентр міститься в США. Колись республіканці шанували американську розвідку, а тепер тільки третина з них вірить висновку ЦРУ й інших служб про те, що Росія втручалася в президентські вибори Сполучених Штатів. Майже половина республіканців переконана, що Дональд Трамп-молодший вчинив правильно, зустрівшись із лобісткою, яка пропонувала викрадені матеріали проти демократів. Стільки само республіканців вважає Росію союзницею. Протягом двох років часка осіб, які позитивно ставляться до Володимира Путіна, зросла втричі – нині їх 32%. 

Тим часом демократи лівого крила забули колишні нарікання на служби безпеки й стали ворогами Кремля та поборниками ФБР і ЦРУ.

І річ тут не тільки в міжпартійних війнах епохи Трампа. Як нещодавно написав Джеймі Кірчик на Politico, Росія домагається прихильності американських правих щонайменше від 2013 року, особливо обробляючи гомофобів, Національну стрілецьку організацію США й спілки ветеранів. Тактика працює. Колись симпатики Путіна були на маргінесі американської політики. Тепер вони мейнстрим.

Теми путіністів – порядок, суверенітет, християнство – знаходять відгук серед багатьох консерваторів. Відновлення Росії після безладу й краху 1990-х багато в кого (особливо тих, кому не подобається ліберальна світова еліта) викликає захоплення. РФ, схоже, приструнила своїх джихадистів і справедливо критикує Захід за подвійні стандарти в боротьбі з тероризмом. Журналіст консервативного американського видання The Weekly Standard Крістофер Колдвелл нещодавно назвав російського лідера "видатним державником нашого часу".

Читайте також: Як Сполучені Штати завдадуть удару особисто по Путінові

Такі міркування має й дедалі численніша фракція в Консервативній партії Великої Британії. Уже кілька років Міжпартійну парламентську групу з питань Росії очолює Едвард Лі – консерватор, який виступає проти русофобії в британській зовнішній політиці. Своїм наступником він хотів зробити Річарда Бейкона – однодумця з-поміж рядових консерваторів. Та завдяки маневрам войовничих депутатів посада дісталася лейбористу Крісові Браянту. Незадовго до цього партійне керівництво прикрило неформальну групу "Консервативні друзі Росії" через її тісні зв’язки з російськими посольством.  

Бейкон не пацифіст, що керується стереотипами. Його політичні переконання формувалися під час холодної війни. Він служив у військовій розвідці. Проте гадає, що сучасна Росія не одержима експансіонізмом (анексія Криму була одиничним випадком) і що називати її "мафіозною державою" є перебільшенням. Понад усе, стверджує Бейкон, Кремль хоче поваги. Тож треба йому її дати.

Інша хвиля консерваторів, що з підозрами ставляться до ЄС, заходить ще далі. Її адепти вважають, що Росія – це потенційна противага дедалі потужнішій континентальній імперії під проводом Німеччини. Якщо ось так дивитися на світ як на шахову дошку, то союзники НАТО нічого не важать. Адже яка британцям різниця, у якій імперії країни Балтії – Російській чи Німецькій?

Схожі ідеї формуються в інших країнах. "Альтернатива для Німеччини" налаштована проти НАТО й за Кремль (і приваблює німців російського походження). "Шведські демократи" подібного спрямування тримаються прокремлівських поглядів. Як і угорська "Фідес", і націоналістичні "Незалежні греки", що входять до складу коаліційного уряду Греції.

Ці настрої нагадують симпатію лівих до Радянського Союзу. Що менше знали про те, яким насправді є "рай для робітничого класу", то легше було захоплюватися ним. Жахливі умови для робітників, нерівність, страх і брехня про історію – усе це суперечило його претензіям на гуманність і героїзм.

Читайте також: Нові гарантії, старі застороги. Справжня проблема – у слабкості Заходу

Не менш хибною є думка, що Росія пропонує щось привабливе сучасному консерватизму. Більш ретроградну за її хвору економічну модель годі й шукати. Вона ґрунтується на накопиченні та розподілі прибутків, не зароблених, а отриманих завдяки природним ресурсам. Інвестиційний клімат там жахливий. Спроби путінського режиму диверсифікувати економіку зазнали повного краху. Навіть загартовані західні компанії вважають, що вести бізнес у Росії небезпечно.

Не надихає і політична модель країни. Консерватори зазвичай виступають за сильні й незалежні інституції – в Росії таких немає. Консерваторам подобається верховенство права – у Росії панує деспотизм. Консерваторам імпонує свобода віросповідання – Росія утискає релігійні меншини, зокрема "Армію спасіння" і "Свідків Єгови".

Але найочевидніше те, що РФ нам не союзниця. Вона систематично порушує і відкидає умови, які давали б змогу співпрацювати з НАТО. У Сирії більшість повітряних ударів росіяни спрямували проти антиасадівської опозиції, а не проти "ІДІЛ". Боротьба Кремля з ісламським тероризмом вдома жорстока й безуспішна.  

Натомість Росія регулярно втручається в наші політичні системи. Зокрема, викрадає й оприлюднює політично чутливу інформацію, як промовисто засвідчили президентські вибори в США й Франції. Традиційно консерваторів дратують іноземні диверсії. Дивно, як м’яко вони реагують у цьому випадку. 

Едвард ЛУКАС, "Тиждень"