Я думаю, що один із головних сенсів гуманітарної освіти полягає в тому, щоб навчитися керувати своєю агресією. Бути її володарем, її дресирувальником, її зоологом, її агрономом. Знати її звички, її "габітуси", її фішечки, її розпорядок дня, її гастрономію. Чим вона харчується, через що запалюється, чим її можна загасити, де вона смертельна, а де кумедна. Бути її хореографом та комедіографом. Унікальні вміння.

Читайте також: Баржа з кавунами: що лишається поза увагою загалу

А тому найбільш драматичними та комічними водночас для мене є фб-срачі між представниками гуманітарних професій. Тобто там, де дресирувальник мав показати себе в усій красі, – його пожирає власне кошеня.

Соцмережі – це тільки хитрість агресії, сфера, де агресія видається найбільш безвинною – однак насправді такою не є, бо вона завжди одна й та сама.

Читайте також: Мій фейсбук – моя фортеця. Чи все ж маленьке ґетто?

Я розумію, що в агресії часто є щось приємне. Особливо коли за неї тобі нічого не буде (як у фейсбуці). Але ж (шшшшш, таємниця) – керувати своєю агресією значно приємніше. Ну правда).