Думки вголос із особистих спостережень:

– громадський сектор вже не той, що жебракував ще вчора та ходив з притягнутою рукою у ролі прохача. 

Народжується новий формат НГО із зрозумілою місією та візією, і це вже експертне середовище, готове заробляти кошти чесно, продавати знання, формувати громадську думку, і це тільки початок (велика кількість інвалідських та подібних прикормлених до місцевого, державного бюджету НГО, доживає останні роки і тупо користається моментом і б'ється за минуле і гроші по повній). Нехай всі звикають, що у громадських організацій мета не отримання прибутку, а бажання вкладати у свій розвиток і розвиток країни, розвивати країну.

Читайте також: "У нас війна не за землі, а за душі, і вся Україна – суцільне поле бою", – письменниця

Досвід та знання коштують дорогого. Досить підтримувати міф про те, що якщо ти громадський діяч, то маєш робити купу роботи і безкоштовно. Є поняття волонтери, це свідомий вибір, а от якщо це постійна робота це інше.

У громадськості є купа ідей як проблеми суспільства можна вирішити за зароблені кошти: на розвиток того ж громадянського суспільства. Є ризики.

Поки що громадськість насолоджується своєю експертністю, як завжди заважають амбіції та корони на головах, важко об'єднуються зусилля. Тепер над цим треба працювати і долати ці ризики. Важливо рішучіше переходити до впливу на прийняття рішень.

– статусність відживає своє. Не швидко, повільно. Це як відділення плаценти при народженні дитини, все одно буде або оперативно або природньо. Пільги, виплати, інші індульгенції втрачають сенс, бо все частіше люди кричать ГОЛОСНО про те, що не треба їм пільг, дайте їм можливість жити, заробляти, бути таким як всі, просто допоможіть.

А "допоможіть" – це не тільки гроші, це послуги, які надаються одними людьми іншим людям, тим кому допомога потрібна і задля подолання труднощів. "Допоможіть мені стати на ноги, і я справлюсь сам!", звучить не так поки що впевнено, але частіше й частіше.

Ні, звичайно патерналізм ще в крові, але повірте, дуже швидко люди зрозуміють, що є щось, важливіше за соціальні копійки: "дайте мені можливість чесно заробляти і я віддам вам ваші копійки", все частіше звучить у тих, хто має статус.

– люди, прості громадяни готові сплачувати за якісну послугу, за якісні продукти. Безкоштовного, гидотного вони вже трохи наїлись. Вони готові їсти менше, але дайте їм можливість обирати між неякісним соціальним та якісним дорожчим, вони вирішать самі. Все ж таки вони частіше обирають відповідальність за своє життя. Тобто готові платити, але вимагають прозорості, формул: що їм винна держава, що вони винні державі. Безкоштовне це міф. Треба знати, на що йдуть наші податки, щоб не платити двічі.

– проблема комунікації в суспільстві залишається найгострішою. У мене особисто є бажання настрочити купу запитів до кожного міністерства про доступ до публічної інформації і попросити: повідомте будьласочка про ваші дії, наміри та плани. Що ви збираєтесь зробити, що вже робите такого, що ощасливить нас без нас? Що нам очікувати найближчим часом та на перспективу, якого світлого майбутнього, хоча б на рік вперед?

Згадайте, відсутність прямої комунікації призвела до майдану. Пам'ятаєте лозунг: нас дістало?

Читайте також: Влада зацікавлена у тому, щоб ми усвідомили власне безсилля 

Розрізнені між собою міністерства переписуються листами і так само очікують місяць відповіді один від одного і одне не знає, що робить інше. Кожний робить щось своє. Може все таки має бути публічність, критика, дискусія з нами, громадянами в тому числі? Нам потрібне об'єднане, загальне для країни і зрозуміле для людей бачення.

Можливо це зміниться, ось наберуть 1000 нових держслужбовців. Чи як в тому анекдоті про бордель буде?