До речі, щодо дискусії про графіті на Грушевського. І так само щодо великої кількості інших ініціатив, які в місті втручаються у простір. Стінописів, паркових зон, створених знизу, напівлегальних скульптур чи споруд.

Що добре, що погано? Що є вандалізмом, що є навпаки мистецтвом і правильними кроками? Чи варто витримувати всі юридичні формальності, коли виникає ідея, час якої настав?

Із позиції естетики міста власник крамниці на Грушевського робив правильно. У чистому абстрактному вигляді доглянуті стіни – це плюс. Але з позиції змісту, можливо, неідеальні графіті Соціопата є порталом в цінні події для великої кількості людей, і власник магазину не врахував цю цінність.

Читайте також: Історія зі знищенням графіті на Грушевського актуалізує вельми важливу проблему

Створення скверу Небесної сотні на Михайлівській площі, впорядкування пустиря було втручанням у приватну власність, але за фактом бажання людей жити в комфортному середовищі викликало достатній рівень підтримки, щоб ідея скверу почала переважати над ідеєю хаотичної забудови.

Хвилі стінописів по місту, які викликали збурення киян і дискусію про те, що немає комісій, органів контролю, окремо уповноважених людей, які б визначали, що в місті доцільне, а що ні. Але чи з’явилися б деякі вдалі зразки (а я вважаю, що таких багато), якби ці органи чи об’єднання працювали?

Чи з’явився б натяк на сучасну архітектуру в місті, якби проект театру на Подолі попередньо обговорювали зі громадою (це окрема болюча дискусія, але будівель із сучасною архітектурою в Києві дуже мало)?

Мабуть, треба змиритися, що простір такий, який він є. І неможливо його спрямувати в одному руслі чи чітко устаканити, обмежуючи законами чи нормами моралі.

Читайте також: Місто не для людей: як Київ перетворюється на кам'яні джунглі

І, мабуть, треба змиритися, що правила чи норми, які в одному випадку резонують із поняттям правильності та справедливості, в іншому випадку можуть шкодити чи зовсім суперечити реальності.

Саме сміливість окремих активістів, художників, архітекторів на те, щоб втілити свої ідеї, і запалити своєю роботою громаду, дозволяє не лише переважити ці норми, а й створити нові.

У цьому є процес неконтрольованості, який для багатьох людей небажаний, але часом у цьому процесі вибухає щось нове, свіже, що змінює світ.