Наші фотографії – це протези для пам'яті. Пам'ять має таку властивість – найкраще запам'ятовується погане, забарвлене страхом чи болем. Це допомагає виживати і швидше діяти за наступної загрози. А про хороше ми думаємо: я ніколи в житті це не забуду. Спробуйте тепер згадати, що саме.

Читайте також: Наша цифрова пам'ять і минуле, якого не існує

Тому я фотографую, як туристка фотографую навіть своє щоденне життя, я хочу це все пам'ятати чи принаймні мати право згадати. І так, я інколи таки передивляюся ті ґіґабайти світлин. Коли кришаться зуби, ми пломбуємо їх, коли слабне зір, одягаємо контактні лінзи. Коли інформаційні селі щодня як стихійне лихо для мозку, екологічне забруднення пам'яті – ми фотографуємо.

Читайте також: Про що цвинтар розкаже. ФОТОРЕПОРТАЖ

Не знаю, чому я згадала цю мить саме зараз. Щогла затонулого корабля, який підняли зі дна і звели навколо нього музей у Стокгольмі. Але якби не було цього кадру, спогади б розмилися, перетворилися б із образів у натяки на образи. Але корабель таки підняли з моря, я так само хочу підіймати власні спогади. І зводити навколо них музеї.