Жінки мене зрозуміють.

Пару годин, коли ворожать над твоїм волоссям, а ти відчуваєш, як з твоєї голови опадають згадки про відмерлі, кимось розхитані деструктивні дні, як пам'ять легко стирає тхоринні писки тих, хто поціляв у тебе...

Цілилися, навіть не розуміючи, як прикро відкрилися у захланності і здатності на ницість, звинувачуючи тебе в тому, що легко можуть зробити або роблять самі...

Читайте також: Сумбур смерті. Кожна людина дивною буває, коли любить, і коли вмирає - Любов Голота

Кажуть, що наше волосся - своєрідна антена, через яку сприймаємо те, що транслює нам світ.

Мабуть це правда, інакше чому так хотілося зістригти волосся до фолікул, туго зав'язати голову хусткою і не з'являтися в людській пустелі доти, доки легку тканину не протнуть тоненькі паростки срібних /сивих пучечків, що люблять сонце і світло так само, як любили й тоді, коли були шовковими, сяючими, непокірними, ловлячи й випромінюючи...ага, смійтеся!-тільки любов.

Ще не час для постригу. Ще маю снагу жити тим, чим живу.

Тож хай ворожать над косами молоді київські дівчата, розчісують живі пасма і зрізають ті, що вмерли, взявши на себе все, що заважке для серця. 

-Ластівко моя чорноголова, - казала мама, коли мала час роздивитися доньку, що виросла.

Прибираю з обличчя оновлені крильця-пасемця, а й справді - світ розпросторився, я його чую!