Про те як видобувають чи транспортують природний газ знають напевно усі, водночас у відкритому доступі недостатньо інформації про системи ціноутворення природного газу, як товару. 

Отже, першочергово (у першій половині ХХ сторіччя) природний газ реалізовувався на локальних ринках, де на той час він був чудовою альтернативою синтетичному газу, який вироблявся з вугілля. 

Після відкриття промислових родовищ газу (60-ті роки минулого сторіччя) розпочався розвиток системи трубопровідного транспорту, який власне і створив основу для розширення ринків. Перший такий приклад – Нідерланди.

На той час однією з пропозицій ціноутоврення була формула "видатки плюс", але вона не була прийнята, оскільки експерти оцінили недоотримання доходів до урядової скрабнички від надходжень потенційних інвестицій та податків від розвитку нафтогазових проектів. Також існували ризики впливу невисокої ціни природного газу на європейський ринок нафтопродуктів, що не влаштовувало великих нафтотрейдерів. 

Саме тоді була прийнята формула ціноутворення природного газу по принципу "вартість альтернативного палива мінус", тобто прив`язка до нафти або нафтопродуктів. Такий підхід виявився досить успішним, і дав поштовх до старту експорту блакитного палива з України (на той час Радянський Союз) та Північної Африки.

Читайте також: Можно ли закупать газ у страны-агрессора?

Інвестиції в розбудову інфраструктуру, зокрема української газотранспортної системи, супроводжувались гарантіями у вигляді довготермінових контрактів тривалістю 25-30 років з умовою "takeorpay", які зобов`язували покупця приймати товар або виплачувати штрафні санкції з прив`язкою ціни газу до цін дизельного палива та мазута. Такий підхід розподіляв ризики між продавцем -ціновий ризик та покупцем – ризик обсягів споживання. 

Перші ринкові зміни в системі ціноутворення на газ, були започатковані в 1970 році у США. На становлення дієвої конкурентної моделі знадобилось два десятки років, у результаті на сьогоднішній день в Північній Америці діє найпотужніший газовий хаб - Henry Hub, який об’єднує 33 ринкові центри. 

Пізніше ринкова систему ціноутворення почалась зароджуватись у Великобританії. Уряд Маргарет Тетчер на початку 1980-х років розпочав впровадження політики по зменшенню державних затрат, в тому числі через механізм приватизації, який торкнувся і державної компанії BritishGas. На сьогоднішній день у Великобританії повністю лібералізований та ефективний ринок газу, а NBP – маркерний хаб, який об’єднує і поставки газу через LNG-термінали.

Читайте також: Вся суть "геніального" менеджменту Нафтогазу

Що означає ринкове ціноутворення? Це коли усі поставки природного газу формують ціну відносно маркера (наприклад NBP або HenryHub), незалежно від того, йдуть вони по контрактах чи в рамках миттєвих операцій. 

Кардинально інша ситуація на ринку природного газу в Азії (загальний обсяг 750 млрд.куб.м), де на сьогоднішній день система ціноутворення прив`язана до індексу японської нафтової суміші.Оскільки 90% об’ємів продажу газу здійснюється через LNG-термінали, рушійні зміни перетворення на ринкові механізми вже існують, але вони не є достатніми та остаточними. За останні п’ять років помітно збільшилась кількість контрактів на поставку зрідженого газу з прив`язкою до американського HenryHub, який водночас не відображає реальної співвідношення попиту та пропозиції в регіоні. Вихід з такої ситуації – створення міждержавного газового хабу. Такий майданчик був би ціновим орієнтиром і для, який постачається трубопроводами, і сьогодні вартість якого регулюється міжурядовими угодами зі складними структурами ціноутворення. 

Континентальна Європа. Процес перетворення системи ціноутворення розпочався наприкінці 1990-х років, перші реальні зміни були помітні в середині 2000-х і лише в країнах Західної Європи. На сьогоднішній день європейська система ціноутворення перебуває в процесі трансформації. Найкраще проілюструвати цей процес можна наступним чином. На сьогоднішній день в Півічно-Західній Європі домінує ринкове ціноутворення з прив`язкою до цін маркерних хабів: 91% поставок здійснюється лише по такому принципу. У Центральній Європі майже 30% поставок прив`язані до індексів ціни нафти, а поставки по регульованим цінам складають більше 10%. В Середземноморському регіоні лише третина поставок прив’язана до цін на хабах, причому більшість з них це ринок споживання Італії. У Південно-Східній Європі домінує принцип регульованої ціни (довготермінові контракти) та прив`язка до індексу ціни нафти. 

На сьогоднішній день вцілому в Європі індексація по нафтізалишається на рівні 35%, але постійні перемовини і перегляд контрактів забезпечив зниження цін по ним для кінцевих споживачів. До ринкових цін прив'язано більше 60% контрактів, а 5% контрактів укладаються за регульованими цінами.

Забезпечити рівномірність ринкової системи ціноутворення на газ в Європі допоможе вже апробована модель Великобританії та США – це маркерні хаби. 

Для того, щоб ці зміни були успішними потрібно викликати довіру, тобто маркер або маркерний хаб повинні мати хорошу ліквідність - як поточну, так і на кілька років вперед, а також бути повністю прозорими, відкритими і доступними для широкого кола учасників. 

Сьогодні доволі успішно функціонує маркерний хаб Північно-західної Європи - нідерландський TTF. Попереду створення повноцінних регіональних хабів Центральної та Східної Європи, які стануть маркерними. 

Причому останній центр торгівлі, з врахуванням гнучкості та розгалуженості існуючої газотранспортної інфраструктури, найефективніше працюватиме в Україні.