Давно, коли жодної влади, крім бригадира Івана Долматовича я не знала, в наше Красне приїхав і став колом
на толоці циганський табір.

Село у нас на чотири ряди хат, і табір – на чотири кибитки та на десяток коней. Доки цигани облаштовувалися, коні паслися.

Цієї новини в селі не дуже ждали, але ніхто за вила не хапався: не вперше стояв табір біля ставка, довго чи ненадовго, а далі зникав так само несподівано, як і з'являвся.

Казали, що поїхали наші постояльці на Молдову чи ще кудись зимувати. Целофану тоді не було, газет цигани не читали, тому не залишалося після них нічого, крім випасеної трави,та Іван Долматович хвалився, що таких борін тепер ніхто в районі не має!

І звичайно ж, всіх бригадних коней підковано, вухналів і шворнів наковано. Може хто з бабів і позбувся якоїсь куриці, але мовчали, бо замість курки залишалася повна жменя ворожіння: що було, що буде, що на серце лягло. Кілька днів у селі було тихо й нудно, а потім все верталося у свою колію. Про циган згадував хіба що Іван Долматович та баба Домаха, у якої кудись зник молодий і веселий Кудлай: "Мабуть циганчата зманили собачку". 

Читайте також: Закономірний результат: безкарна пропаганда ненависті веде до насильства

Та ось якоїсь весни Хрущов прислав у наше село циганський рід, а Іван Долматович поселив їх у колишніх колгоспних яслах, бо дітей туди ніхто не віддавав, ми росли на толоці, в дворах під бузиною, гуляли, де хотіли і ніхто не кидався нас шукати, хіба що спохоплювалися, аби не поснули в клубі, коли там показували кіна. Але наші старші брати брали нас на плечі й доставляли додому з-під зір на ліжко...

Хрущовські цигани були інші, ніж ті, що з табору: суєтні, галасливі, неприкаяні на ясельному дворику. Полоти циганки не вміли, корів доїти не хотіли, біля свиней не поралися. І тільки в кузні горів огонь та молотки вибивали то дзвінко, то глухо.

А нам було настрого заказано шлятись, тобто ми мали триматися двору. Але ноги самі несли на шлях, ми розглядали циганчат і стару циганку, що їх бавила, бо молоді циганки тікали з Красного ще вдосвіта – на ближні села. Увечері вони поверталися із провіантом на вечірній куліш, бо що міг їм виписати Іван Долматович з бригадної комори? Борошна та пшона, та ще олії.

А гроші за трудодні видавали кілька разів на рік, всі чекали обжинків, після яких дадуть зароблене. А оскільки бригадир завдавав роботу, то "коли гроші, Долматович?" – летіло з кожного двору услід його бєдці. І Долматович розстарався: замість грошей влаштував концерт в сільбуді, на який зійшлися старі й малі, бо головними артистами були ...цигани!

Що вам сказати? Згодом ні Слічєнко, ні театральні ромали не справляли на мене такого враження, як цей, загнаний Хрущовим у наші колгоспні ясла табір! Здається, навіть циганчата танцювали на своїх смаглявих пузах, а ми всі, як шаленці, схвально кричали й плескали своїм ромале!!!

Гроші видали в жовтні, який був чомусь дощовим і холодним. Ковалі заробили так, як і комбайнери, що не всім сподобалося.

Обговорювали це в колгоспному гамазинчику-лавці, замовляючи то чекушку, то півлітра і пряників з тюлькою –закусити.

Там же, в одного з передовиків, пропало зароблене – казали, що то стара циганка зайшла, одвела всім очі й витягла гроші та сховала їх під спідницю, в ретузи. Баби хто вірив, хто ні: "Хіба вона носить ретузи?Пропив, а тепер-ретузи!!!"

Тут спохопилися, що пропало руде лоша з конюшні. І хтось бачив, як цигани "порізали його на лєнточки й сушили на черепиці,на яслах...".

Читайте також: Єдиний спосіб самозахисту ромів

В Красному стало вітряно, холодно, пасмурно. Щось мало статися. І сталося: якогось ранку цигани плюнули в душу Івану Долматовичу й на мудру лисину Хрущова й подалися кудись зимувати. Може до молдаван. А може ще й далі.

Цілу добу ясельні двері були розчахнуті навстіж. Саме почалося бабине літо і вільний циганський дух ще постояв над краснянській толоці ,аж доки не сплив за молочним туманом, таким густим, що вчувалися в ньому стукіт маленьких копит і веселе гавкання та іржання... Найкраща казка мого дитинства побрела за ними слідом.

****
Замість епілогу. Якщо ви людина, то чому думаєте, що циганам болить менше, ніж вам?

Якщо ми громадяни, то чому нічого не робимо для того, аби в цьому суспільстві не вмирали люди насильницькою смертю від ножів задурених і нацькованих на них молодиків? Якщо ми істоти думаючі,то подумаймо, чи не будуть громити хостели з безхатьками, хворими, старими і сиротами, уявивши себе санітарами людського лісу?

І останнє. "Гей на горі цигани стояли" – це було давно і в пісні. В реальному житті вони живуть серед нас. Де і Як живуть, цигани-християни?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram