Відомий на весь світ борець, Герой України, автор кількох книг та лауреат Шевченківської премії – і саме в цьому випадку це не порожні титули. Ким доля призначила бути Левку Лук'яненку для всіх нас? Про це в блозі НВ пише Тетяна Висоцька.

За ці дві доби висловилися всі, хто хотів. Але наздогін маю, що додати. Взагалі-то, "Що далі" – це назва публіцистичної книги Левка Лук’яненка, яку він писав перед звільненням з радянських тюрем і видав у 1989-му. Тобто майже 30 років тому, на зламі нашої історії. Тоді його ім’я замовчувалося владою. Нині – досить знане в Україні. Та чи настільки, щоб усвідомити, яким міцним фундаментом або невидимим стовпом призначила доля бути Левку Григоровичу Лук'яненку для всіх нас.

Я їхала в потязі з півдня. У купе зайшла жіночка зрілих років зі стійким перегаром. Заплетеним язиком на весь вагон вона жалілася по телефону, як двома маршрутками, а тепер ще й потягом їде з Феодосії, додавши – варіантов больше нєт. По столику всі ніч хилиталася майже порожня "Крымская минеральная". В сусідніх купе пили пиво молодики, в іншому – лементували батьки і діти, які після морів поверталися додому. Словом, звичайна картина з потяга "Херсон-Київ".

Коли я у стрічці новин прочитала новину про смерть Левка Лук'яненка, мій світ навколо різко змінився. Я почала озиратися по сторонах. Уявила, як би молодики з ловкими підкатами на джинсах напружували пам’ять і лоба. Чи батьки серед дитячого ґвалту намагалися згадати, чим саме відомий Левко Григорович. І, можливо, вони би дещо і пригадали. Та я не ризикнула провести такий експеримент.

А от один дописувач у соцмережі спромігся. І четверо з підвезених ним людей у Кривому Розі у віці з 18-30 років не знали, хто це – Левко Лук’яненко. Розумію, що вони навряд це прочитають. Але раптом? Раптом хтось дізнається більше.

Багаторічний дисидент, націоналіст і "сепаратист" – в очах радянської влади. Людина, яка віддала багато років планомірному опору системі. З голодуваннями, втратою здоров’я, інколи – віри. Та якимось дивом йому вдавалося вставати знову і знову. Саме завдяки його свідченням і спогадам ми знаємо, як протистояли на Уралі ув’язнені українські дисиденти-шістдесятники. І як влада приховувала їхні смерті. Саме завдяки його зваженій і кропіткій роботі – а фах юриста явно не пропав марно – про насилля і звірства КДБ дізнавався весь світ. Та не це стало його головною місією. Але тоді ще сам Левко Лук’яненко про це не знав.

Його звільнили з тюрем і заслань уже в роки горбачовської перебудови. Навіть запропонували виїхати за кордон. Та Левко Григорович швидко оцінив зміни в країні Рад і, повернувшись в Україну, заходився створювати партію. Тоді про нього та його багаторічну боротьбу і дізналися пересічні українці. Хто знає, якби не цей поворотний момент та його швидке реагування у 1991 році в Верховній Раді, чи зміг би хтось інший так сміливо приперти до стінки панівних, але розгублених комуністів. І просунути до ухвали парламентом Акту проголошення незалежності України?

Читайте також: Правила життя Левка Лук'яненка

Він щиро тішився цим своїм кроком, і поза сумнівом – було чим. Адже недарма Лук’яненка охрестили батьком Незалежності. Пан Левко радо приносив на зустрічі з журналістами свій пожовклий потріпаний зошит із покресленими словами. І пояснював: тоді важило кожне слово, кожна буква. Вони визначали подальшу історію країни. І саме завдяки його чуттю слова і юридичній обізнаності українцям вдалося "пропетляти" і –  проголосити свою Незалежність.

Левко Лук’яненко дуже ясно і аналітично мислив на своєму поважному дев’ятому десятку. Два роки тому, коли Вікна створювали 20-хвилинний фільм про дисидента і поета Василя Стуса у рамках проекту СТБ Нескорені, ми запросили його до участі. Разом зі Стусом, у 80-х разом Лук’яненко відбував покарання у Пермській області – обидва як злісні рецидивісти. Тож оцінюючи нинішні події, в нього були свої додаткові аргументи.

Під час підготовки цього проекту Левко Лук’яненко без зайвих слів, переконливо і спокійно доводив, чому в нас на Донбасі не громадянська війна, а російська гібридна агресія і які її передумови та наслідки. Прогнозував, що крах імперії однаково неминучий. Що саме нинішньому поколінню треба зробити, щоби нарешті здобути справжню Незалежність. До якої він вів нас крізь свій смертний вирок, роки таборів і особистих втрат. Відомий на весь світ борець, Герой України, автор кількох книг та лауреат Шевченківської премії – і саме в цьому випадку це не порожні титули.

Читайте також: Він переміг Росію – в особистому заліку

У моїй стрічці в соцмережі колеги бідкаються, що нині таких не роблять. І перманентно хочеться пристати до цієї "зради". Але ж оцінити вагу та велич особистості дано лише наступним поколінням. Чи знав Лук’яненко, що вистоїть у тюрмах і доживе майже до 90-літнього ювілею? Чи знав, що радянська імперія впаде, коли над ним знущалися кадебісти чи коли голодував? До речі, перебуваючи в інформаційному вакуумі та без потужної зовнішньої підтримки.

Та знову ж таки, що це саме він своїм вишуканим почерком добиратиме слів до, здавалось би, нездійсненної мрії. А в пам’яті наступних поколінь залишиться батьком Незалежності. Навіть якщо для багатьох – тим таки невидимим стовпом. Але усім нам задаватиме вічно актуальне питання – то що ж далі. На новому зламі історії.

Він так і сказав на зйомках фільму. Тепер ваша справа – імплементувати Незалежність.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram