MENU

Зворотний відлік часу великого екрану: досягнути того, до чого йшли сотні років

843 0

Про цей найщасливіший у житті Левка Лук’яненка момент написав одну з «(Не)історичних митей». Це 24 серпня 1991 – день народження пана Левка і день народження країни.

Кнопка «за»

–...Шановні депутати прошу голосувати, – врешті втомлено закінчив свою промову головуючий.

На великому екрані почався зворотний відлік часу. Цього разу він лічив останні секунди життя держави, якій він довго та вірно служив. Він не знав, як на ньому особисто відіб’ється рішення, яке вони зараз приймають. Але впевнено тиснув «за». Це була не емоція – попри нервову атмосферу довкола, він голосував зважено. Багатолітній досвід підказував, що він залишиться на плаву. Більш того, нова хвиля ще може винести його до нових вершин.

«Це лиш програна битва, – думав інший обранець, – але перемога у війні ще може бути наша. Тільки наступного разу ми приготуємося краще, ніж ці ідіоти в Москві. Рішення треба підтримати – так ми уникнемо удару від нової російської влади. В «незалежній» нас не дістануть. Тут ми реорганізуємося, звідси підемо в наступ. І на Москву теж! І навіть Вільнюс повернемо». Його палець зупинився на кнопці «за».

Читайте також: Письменник: Життя Лук'яненка – наче втілена ілюстрація того, як Господь винагороджує за стійкість

«Людей на вулиці стає дедалі більше, – думав третій. – Якщо не проголосуємо, нас звідти винесуть. І не обов’язково живими. Я мушу...». Трохи заспокоївся. Досить переконливо навіть щоб потім, коли це все закінчиться, озвучити ці думки своєму кураторові з КГБ. Вони там теж не були готові до провалу. Мокрий від поту палець дрібно тремтів, але таки тиснув «за».

«Боже, невже все це вирішиться саме зараз і саме так», – думав іще один, значно старший за всіх. Печаль важких пережитого назавжди лишила слід на його обличчі. Його поважали свої, боялися супротивники, не витримували його глибокого погляду. «Глаза смєртніка, – так позаочі казали, – зря нє хлопнулі єво, каґда маґлі».

Читайте також: Правила життя Левка Лук'яненка

«Оце зараз, – думав старий, – можемо нарешті досягнути того, до чого йшли сотні років!». Його єство сповнювало відчуття тріумфу. «Я, не добитий режимом зек, зараз поставлю крапку в його існуванні!». Відчуття радості підточувала думка про те, що більшість із тих, що приготувалися зараз голосувати «за», точно не заслужили цього. «Не ці пристосуванці мали б зараз бути у залі! Інші, які ціною свого здоров’я та життя зробили цю мить можливою». У пам’яті почали спливати їхні світлі обличчя. Більшості з них уже не було на цьому світі. Їх так бракувало йому, цій країні, саме зараз. «Але невідомо чиїми вустами може промовляти до нас Бог. Так само не знати, чиїми руками він творить історію».

Тим часом руки, тих що зараз творили історію, усвідомлювали вони це чи ні, хотіли цього чи боялися, натискали доленосну кнопку «за».

– 346 голосів «за», рішення прийнято, – оголосив головуючий, – шановні депутати...

Cлова потонули у радісних вигуках, що миттєво вихлюпнулися за межі будови парламенту і охопили людей на вулиці. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram

Ганна ГОПКО


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  

Новости