Непоєднувані речі поєднуються в головах наших деяких співвітчизників не менше, ніж у росіян. Тільки в них там велич у мозку, а в наших самоприниження.

Я взяв участь у телепрограмі «Перші про головне»на телеканалі ZIK. Почув від моїх опонентів, що на міжнародній арені все вирішується без Києва, за його спиною, а то й за його рахунок.  Зрозумів, що це саме той випадок. Уявити, що Київ може диктувати порядок денний світовим лідерам дехто з наших співвітчизників  просто не здатен. 

Якраз у вересні виповнилося чотири роки від підписання першої порції Мінських угод. Чотири роки – достатній час для того, щоб оцінити цей документ з відстані часу.

Критики зневажливо називають їх «мінським договорняком». Мовляв, цей документ закабалює Україну і ставить в залежність від Москви. Треба сказати, що і я після підписання цього документу його критикував. Головна претензія полягала в тому, що реалізація цих домовленостей призведе до того, що нині окуповані території перетворюються на непідконтрольний Києву анклав, який буде інструментом впливу Москви на Київ. Власне, я був не єдиним критиком. Таких критиків і сьогодні лишається чимало.

Читайте також: Крымская карта в кремлевских планах реванша в Украине

Але практика, як відомо, критерій істини. І вона показала, що Мінські угоди Росії, як кістка в горлі.  Росія кревно зацікавлена у тому, щоб з неї зняли санкції. Захід наполягає на тому, що санкції будуть зняті лише тоді, коли вона виконає Мінські угоди. Якщо вірити критикам цього документу, то він Росії дуже вигідний. Здавалося б, сам Бог велів Росії втілити в життя положення нібито  вигідних для неї угод і вона отримує ще один бонус – з неї знімаються західні санкції. Одначе, Москва  чотири роки цього не робить і постійно їх порушує. Невже не розуміє власну вигоду?

Незаперечний факт полягає в тому, що Мінські угоди зробили відносну паузу у війні. Звісно, бої тривають всі чотири роки, на жаль, гинуть наші захисники, але інтенсивність боїв в рази нижча, ніж була на початку. Відносна пауза дала змогу Україні передихнути і відновити армію. Сьогодні вона, попри всі проблеми, являє собою добре забезпечену структуру, яка здатна дати відсіч ворогові.

Такої ж думки дотримуються експерти, які обговорювали це питання 5 вересня.  «Перші угоди підписувалися після Іловайської трагедії, в умовах, коли українська армія була слабкою, а українська держава була не в змозі швидко вирішити питання обороноздатності», – говорить виконавчий директор Центру суспільних відносин Євген Магда.

Читайте також: Не просто миру. Якої перемоги над Росією варто прагнути

На думку експертів, тоді підписання Мінських угод було важливим тактичним кроком для країни.

Крім іншого, на думку експертів, Мінські угоди дають, як Україні, так і нашим західним партнерам, можливість карати Росію санкціями за невиконання пунктів цих угод.

«До Мінських угод зараз прив'язані всі міжнародні санкції. Угоди схвалені на рівні ЄС та на рівні Ради безпеки ООН. І постійно підкреслюється, що санкції проти Росії триватимуть до повного виконання Мінських угод. А це включає і виведення іноземних військ (з території України. – Ред.), і те, що контроль над кордоном переходить до України. Але Росія не виконує ці умови. І це дає можливість продовжувати санкції проти неї», – пояснює Олексій Гарань.

Отож, практика показала, що Мінські угоди стали своєрідною пасткою  для Путіна. Він не зміг поширити свій вплив далі, ніж це було досягнуто 2014 року і плани створення так званої Новоросії провалилися. Тож, можна обговорювати плюси і мінуси цього документу, але вони не є провалом України, як стверджують їхні критики.

Коли починався так званий Нормандський процес, то Київ виглядав хлопчиком  для биття. Всі його учасники намагалися вирішити питання за рахунок України. Від нашої країни вимагали, аби вона ішла на поступки,  формально  повернула собі  окуповані території, але де факто залишила  їх під контролем Москви. Навіть Сполучені Штати наполягали на цьому. Досить згадати так званий план Мореля, за яким стояла тодішня заступниця держсекретаря США Вікторія Нуланд разом із статс секретарем МЗС Росії Григорієм Карасіним. Україна зуміла уникнути втілення цього плану в життя, при цьому не посварилася із своїми західними партнерами.

На сьогоднішній день Сполучені Штати займають найжорсткішу проукраїнську позицію. Згідно із заявами американських високопосадовців,  Росія має вивести війська з Донбасу і повернути Крим. За словами представника держдепу США по Україні Курта Волкера, для уряду Сполучених Штатів нема різниці  між Донбасом і Кримом, адже в обох випадках це протизаконна окупація та анексія.

Німеччина також заявляє, що санкції можуть бути зняті лише за умови виконання Росією Мінських угод. Так само і Франція наполягає на тому, що санкції з Росії не будуть зняті без прогресу в Україні. У липні саміт Україна-ЄСухвалив офіційну заяву, де містився осуд Росії за анексію Криму і війну на Донбасі. Сьогодні вже ніхто не ставить питання про вирішення проблеми за рахунок України.

Ще кілька красномовних фактів. Петро Порошенко торік виступив з ідеєю запровадження миротворчої місії ООН на Донбасі. При тому наполягав, що вона має бути запроваджена на всій окупованій території. Під контроль її мають взяти міжнародні адміністрації. Захід одностайно підтримав ідею запровадження такої місії. «Союз НАТО підтримує ідею розташування ймовірної миротворчої місії ООН на сході України на всій території конфлікту, включно з непідконтрольною нині Києву ділянкою українсько-російського кордону», – заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ в інтерв’ю Радіо Свобода.

Владімір Путін нібито погоджувався, але наполягав на тому, що миротворці можуть стати лише на лінії розмежування. Очевидно, що такий підхід став би профанацією миротворчості і залишив би окуповані території під контролем Москви. Ідею Путіна було відкинуто. Так само, як і його ідею про референдум на Донбасі, яку він висловив під час прес-конференції з Дональдом Трампом.

Читайте також: Стратегическое поражение РФ в Украине признают уже и российские имперцы

А подивіться, що з Томосом робиться. Київ запустив процес, пославши підписаний Порошенком лист з проханням про автокефалію Українській православній церкві.  А Константинополь підключився і Російську православну церкву вже самостійно поборює. Київ таки справді якоюсь мірою перестав бути активним  в цій ситуації. Він сидить на березі і чекає, коли повз нього пропливе ну не труп, звісно, а опудало нібито всесильної російської церкви.

Тож, шановні експерти, у вас, звісно, можуть бути різні думки щодо процесів у міжнародній політиці. Однак, вищенаведені факти свідчать, що називати Україну лише об’єктом міжнародної політики – це річ, далека від істини. Київ уже роки два як перетворився на особу, яка не без успіху диктує свій порядок денний.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram