Шановні читачі, до вашої уваги – традиційна добірка найцікавішого зі світу блогосфери за сьогодні, 3 грудня

Уроки російської агресії на Азові

Мавпа із гранатою не має чіткого узгодженого плану дій – про це свідчить відсутність офіційної заяви Кремля із приводу інциденту впродовж цілої доби (як, до речі, її не було після заяви Константинополя про автокефалію), якщо не рахувати маленької какашки у Facebook їхньої емзеесівської танцівниці. Вони діють ситуативно, дбаючи не про наслідки, а лише про оцінку верховного пахана. І фактично не керують ситуацією. Перший-ліпший п’яний майор може розпочати третю світову. На негайну підтримку Заходу не варто розраховувати, як можна було не розраховувати на неї досі.

Пекар: Наш основний ресурс модернізації – громадянське суспільство

Жодна із цих трьох траєкторій не може бути застосована до України. Ми не маємо 250 років у запасі, не маємо традицій сильної держави (на наших теренах сильна держава завжди була чужа й окупаційна) та слухняних громадян, та й "за компанію" нас не взяли. Наш основний ресурс модернізації – громадянське суспільство, а ще у пригоді стануть новітні технології. Саме громадянське суспільство, з одного боку, безпосередньо творить нові практики та інституції, з іншого боку, є джерелом кадрів для нової державної служби.

Сьогодні все менше і менше людей визнають, що цікавляться політикою – думка

Проте тут з’являється іще один феномен, який можна порівняти хіба що з футболом. Пригадайте, уболівальник під час перегляду матчу улюбленої команди завжди знає, як варто діяти – куди пасувати, коли забивати і голосно підказує недолугим гравцям по той бік екрану, як перемогти. Хоча практичного досвіду, знань і фізичної підготовки в нього – катма. Так само із керуванням державою, містом, селом – переважна більшість громадян вважають себе експертами, а політику – галуззю яка не вимагає навчання та досвіду.

Письменницею номер один у нас залишається Ліна Костенко. ІНФОГРАФІКА

За цей час Ліна Василівна не видала жодної нової книжки. Перевидання вибраних віршів не рахуємо. Також не було публічних виступів, мені здається, навіть під час Майдану (виправте, якщо помиляюся) (що точно пам'ятаю – як тремтіли мої руки, коли набирала її номер під час початку розстрілів на Майдані, нам у редакції здавалося, що українцям дуже потрібно було почути її слова саме в ті дні, але письменниця давно не дає коментарі журналістам, і я почула лише довгі гудки).

Маємо розуміти, що суспільна думка в Росії готова до відкритої агресії – журналіст

Я для себе з цього опитування зробив два висновки: або суспільну думку росіян вже підготували до відкритої війни (й тому більшість так проголосувала), або в процесі підготовки (й тому могли використати ботоферму для голосування, щоб формувати цю думку). І тут я згадую ефіри російських телеканалів, які були присвячені створенню в Україні єдиної помісної церкви. Десь місяць-півтора тому телеканал православного олігарха "Царьград ТВ" методично нав'язував думку: Україна потоне в крові, сотні тисяч росіян візьмуться за зброю в разі, якщо Київ почне утискати російську церкву. 

Годі грати принизливу роль масовки "русского мира"

Навіщо українським артистам грати принизливу роль масовки "русского мира" зараз, я рішуче не розумію. Заради більшої кількості публіки? Заради грошей? Але ніяка публіка, ніякі гроші не замінюють самоповаги творчої особистості. А яка повага до себе може зберегтися, коли ти знову з'являєшся на сцені в компанії Баскова та інших Лоліт? Їхню готовність бути використаними власним режимом заради пропаганди "русского мира", заради вічного виконання нісенітниць під "фанеру"ще можна зрозуміти – вони свої серед своїх.

Кінець епохи великих режисерів

Простий і правильний "Останній імператор" немов увімкнув червоне світло перед Бертолуччі. Той лютий, пасіонарний бунтар, якого ми знали за колишніми роботами, поступився місцем талановитому та якісному, але м’якому художникові. "Маленький Будда" виявився самовчителем буддизму для європейців, а "Краса, що вислизає", із якою режисер повернувся в італійське кіно, – млявою ілюстрацією змін, що сталися з режисером. Потім, уже наприкінці життя, у "Мрійниках" Бертолуччі спробує стати колишнім, повернувшись до бунтарської теми, але це вже було справді-таки "завершальним помахом прапора".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram