"Кажуть, Вітя Корж – поет залізний.
Вітя Корж?! Та що за єрунда!
Корж – вівсяний, зачерствілий, прісний...
От залізний був – Сковорода!"

Це епіграма Олександра Зайвого на Віктора Коржа. Корж відповів Зайвому віршем, навіть вигадав форму подачі: "строфа-антистрофа", але "антистрофа" виявилася не такою замашною і не запам'яталася, хоча й була надрукована в книжці відомого дніпропетровського поета.

Віктор Корж в Дніпропетровську був відомою людиною. Знала його читацька Україна, адже це він на одному з письменницьких з'їздів сказав про русифікацію Дніпропетровщини, процитував Маяковського: "А ти, москаль, на Україну зуби не скаль" і далі – "разучите эту мову на знаменах алых: чуєш, сурми заграли, час розплати настав!".

Кажуть, що зосередити виступ на мовній проблемі Віктору Коржу порадив Андрій Малишко. Підтримали Віктора Федоровича Гончар, Павличко, шістдесятники, з якими він був майже ровесником, але дебютував пізніше, були від нього у захваті.

Віктор Корж став своєрідним поетичним брендом Дніпропетровська: вірші раннього Коржа приваблювали багатьох любителів поезії. Ще й зараз можна зустріти тих, хто знає напам'ять його вірші "Кручені паничі", "Про зайчика, який хотів моркви", інші.

Або: "що за диво-народ, який своїх ворогів "воріженьками називає!". Аналогія коментарів не потребує.

Корж умів поєднати ідеологічне "ходіть до нас, всі гнані і голодні!" з архетипним "у нас зростають хлібні деревА!".

Словом, його прізвище швидко вписалося в літературні огляди, рецензії, у нього були свої симпатики серед критиків і читачів.

Читайте також: Письменницею номер один у нас залишається Ліна Костенко. ІНФОГРАФІКА

До Коржа на літстудію ходили всі чи майже всі, хто римував і мріяв видатися, адже Віктор Федорович був редактором поезії в міжобласному державному видавництві "Промінь". Після згаданого виступу на з'їзді Коржем впритул зацікавилися дві обласні організації – партійна та КДБ. Думаю, це були безкінечні бесіди, може й торги, але зміст коржевих віршів помітно змінився...І якщо його вірші вдовинного сина "Від батька старший вже на рік, вже сивина на скронях перша" (це було раніше написано, ніж Олійникове "а я ж уже від батька старший"), "Я переплив Дніпро", – і ще багато віршів, які дійсно були віршами першого на Дніпропетровщині поета, він охоче читав їх і на літературних вечорах, і літстудійцям, то друк у "Вітчизні", а потім у збірці "Вінка червоному сузір'ю" – присвяти утворенню СРСР, натужно зладованих сонетів, засвідчив, що Корж став... благонадійним.

І його наступні вірші, яскраві, коржівські, обов'язково підпиралися "серпочками й молоточками". Власне, подібні "антистрофи" траплялися не лише у збірках Коржа, апофеозом яких стала "Твердиня". Говорили, що цій книжці судилося стати зразком громадянської лірики. Мабуть,так само вважав і автор, бо, отримавши анонімну присвяту "Нехай не дме тебе гординя, що в тебе збірочка "Твердиня" (далі забула) –, виступив на письменицьких зборах із запальною відповіддю "аноніму". Було сумно. І від "сміливості"аноніма, і від переоцінки сили удару в авторське самолюбство самим автором...

Тут варто зробити відступ про поетів покоління, яке йшло слідом за шістдесятниками, були їхніми друзями і популяризаторами, і просто талановитими поетами. Борис Нечерда в Одесі, Степан Пушик в Івано-Франківську, Роман Кудлик у Львові, Петро Скунць в Ужгороді, Іван Низовий в Луганську, Олег Орач і Леонід Талалай в Донецьку – продовжіть ряд самі, бо я не про списки, а про явище. І літературне, і соціальне, і політичне: цих й інших письменників старанно "поправляли, виховували, їм підказували", команда: "барабани пафосу, вперед!" ними була почута, хоча відгукнулися на неї не всі або ж – з різним ентузіазмом.

Саме в ті часи стало зрозуміло, що в поезії ще існує й цілком інший ряд, група, хтось назвав їх згодом "Київською школою" поетів, орієнтованих не на легальних шістдесятників, а на європейську поезію. Їх імена ви знаєте: Голобородько, Кордун,
Воробйов, Лишега, Григорів, Ілля, ін.І звичайно ж, Михайло Москаленко, перекладач тієї світової поезії, яка примушувала задуматися над своєю провінційною недоначитаністю.

Втім, я не даю оцінок ні поезії, ні поетам, я згадую свій шлях, і того чи іншого письменника тут називаю як моє яскраве суб'єктивне, а не літературне оцінювання. Не книжкова полиця з книжок моїх ровесників, старших і молодших колег (хоч така в мене існує, безперечно), а цікавий калейдоскоп особистостей, чиї обличчя, слова, долі склалися в мої суб'єктивні сюжети в моїй пам'яті.

Віктор Корж був редактором моєї першої і третьої книжок. Це з його ініціативи рукописи мої рецензували: першу – Леонід Новиченко, третю – Ліна Костенко. Рецензія Ліни Василівни – найкраще, що для мене зробила в літературному світі інша людина, поетеса, яку я обожнювала!

Але про все – чесно. Не питаючи дозволу і не домовляючись, Корж надіслав мій рукопис на домашню адресу Л.Костенко.

Далі це був своєрідний тоталізатор редакторів "Променя" – відповість чи ні, а якщо Л.В. відповість – то що і як?

Відповіла. Ця рецензія – моя школа. Завдяки їй я ніколи не беруся категорично судити, що можна і чого не можна в літературі. Але я точно знаю, що може і чого не може дозволити собі людина, яка йде в літературу.

Книжки вийшли. Перша – з "паравозиком" про комісарову кохану. Потім,коли вже була ЇЇ верстка, мене викликали у видавництво і дали тиждень, щоб я написала "про молодих, бо лексика архаїчна і взагалі". До речі, нічого подібного Новиченко від мене не вимагав, але...

Я "вшкварила" цикл віршів про хліб і землю і присвятила його Марії Панасенко, чудовій дівчині з Криничок, яка разом з чоловіком працювала комбайнеркою. Мені шкода, що це досить сире віршування я густо замішала на тому, що справді дуже люблю: степ, земля, хліб. І мені було соромно, коли Микола Бажан, прочитавши збірку, прорецензував її так: "Вірші хороші.А поемка – погана".Бо як не виправдовуйся перед собою, а кон'юктура лишається кон'юктурою. Інші це бачать. І вона тягнеться за тобою, як брудний слід. Хочете підтверджень? Та будь ласка. Нещодавно поетеса, до речі, авторка поеми про крейсер "Аврору", вплела цю "кохану" у свій виступ. Просто так? Ні, не просто: думаю, її кон'юктура так само її кошмарить, але замість того, щоб екзаменувати свою совість, вона екзаменувала мою... Або хотіла колективної відповідальності. Але ж кон'юктурили кожен окремо! Кожен своїм пером. І кон'юктурили майже кожен чи кожна з радянських поколінь письменників.

Нещодавно один із моїх фейсбучних друзів порадив мені прочитати його статтю. В ній про те, що про радянщину краще не писати. Все погане і все – антиукраїнське.

Хотіла б я, перечитавши сотні сторінок кон'юктури часів незалежної України, втрапити на острів пуристів-націоналістів, незайманих патріотів і непорочних ідеологів. Не чути поки про такий. Ось коли відкриють його серед наших просторів, я повірю нардепу, який присягався, що секретарем обкому комсомолу "став за порадою старших товаришів". Я промовчу у відповідь колишньому стукачеві, який діє методами глибокого минулого, намагаючись закопати кар'єрного суперника. Я нікому не скажу, що серед тих, шістдесятилітніх і молодших, сьогодні – таких чистих-пофігістих, у вісімдесяті кожен другий був цілком сформованим конформістом, з усією належною атрибутикою...

Читайте також: Сімдесяті мали постійного й освіченого читача – письменниця

"Знає безліч літературних історій, смішних і трагічних, любовних і ненависницьких, знайома з сотнями людей, особистісних і талановитих. А завела про що?!" – скаже хтось із моїх знайомців.

– Воно само мене завело...

Кон'юктура з'їдає таланти, – тоді це особиста трагедія.

Кон'юктура з'їдає середовище – можливо, це лише трагедія тих, хто до нього пристав.

Кон'юктура оновлюється разом із суспільством для того, аби мімікрувати й множитися в ньому – ось чому це небезпечно. І про це треба пам'ятати.

Коли український письменник з відомим іменем входив у довіру до відповідних органів, його посилали за кордон. Або аж в ООН! Послали й Віктора Коржа. Коли приїхав, мусив відписатися. Один з віршів був про те, як поет побачив голуба на балконі свого готелю і страшенно зрадів, але згадав, що цей голуб тут інакше зветься: "Ой чого ти, пташе, взяв ім'я не наше?!" – затужив поет...

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram