Незалежно від того, наскільки ми раціональні, прагматичні чи здатні критично мислити – ми не здатні приймати багато однаково ефективних рішень одночасно протягом дня.

Дослідники з Корнелльського університету підрахували, що ми щодня приймаємо приблизно 226 рішень тільки щодо їжі. А коли наш рівень відповідальності зростає, так само зростає і безліч варіантів вибору. Підраховано, що в середньому ми приймаємо щодня близько 35000 рішень.

Можливості розуму сприймати і обробляти інформацію обмежені. На органи чуття людини, що просто відпочиває в кріслі, щосекунди впливає 11 мільйонів різних сигналів. А кора головного мозку, яка відповідає за свідоме мислення, здатна обробити лише 40-60. Іншу інформацію – величезні потоки даних – мозок архівує і обробляє непомітно для нас самих.

Читайте також: Складнощі перекладу, або Чому інші нас не розуміють

Правда в тому, що розум не може оперувати великою кількістю даних одночасно. Розберемося?

Дослідники Джонатан Левав з Колумбійського Університету і Шай Данцігер  з Університету Бен-Гуріона проаналізували 1112 вироків, винесених вісьмома ізраїльськими суддями за 50 робочих днів, що розтягнулись на десять місяців. Судді визначали долю в'язнів чотирьох в'язниць, які відбували покарання за вбивство, збут наркотиків, зґвалтування, крадіжку, тощо. Всіх їх об'єднувало одне: усім адвокатам вдалося переконати суддів розглянути питання про звільнення їх клієнтів під заставу.

"У нас було шестеро суддів-чоловіків і дві жінки. В середньому кожен з них на момент проведення дослідження встиг пропрацювати на своїй посаді 25 років", – розповідає Левав.

За робочий день – з 9 ранку до 16 – судді встигали розглянути близько 27 справ. В цей час вони мали два прийоми їжі – перекус і повноцінний обід. Коли їсти судді вирішували самі, а на час розгляду справ впливали адвокати. В ході дослідження з'ясувалося, що вранці число вердиктів на користь ув'язнених знаходилося на рівні 65% – тобто їх відпускали під заставу. Ближче до перерви воно падало практично до нуля, але після перекусу різко відновлювалося до початкових 65%.

Левав підкреслює, що ані тяжкість злочину, ані відбутий термін, ні попередні висновки, ні доступність реабілітаційних програм не могли в повній мірі пояснити цю тенденцію. Стать і національність підсудних також ніяк не вплинули на результат. Зате рішення суддів точно залежали від того, чи не були вони голодними, скільки рішень вже встигли прийняти і наскільки були виснажені емоційно.  

Для мозку процес прийняття рішень неймовірно енерговитратний. Лише уявіть: мозок складає лише 2-3% від загальної маси тіла, зате він споживає до 20% всієї енергії організму. А під час напруженої розумової роботи (роздуми, аналіз, прийняття рішень) мозок споживає до 70% від усіх калорій, що витрачаються протягом дня. Прийняття рішень вимагає більших зусиль, ніж звичайний процес мислення.

І хоча втома від прийняття рішень не відчувається на фізичному рівні, але ментальна енергія – здатність ефективно думати – вичерпується з кожним прийнятим протягом дня рішенням.

Коли ми втомлюємось, функція самоконтролю та наші когнітивні функції загалом згасають, що робить нас менш здатними точно зважувати всі фактори. Як наслідок, кожен наступний наш вибір ми робимо все більше підсвідомо, ніж свідомо. А коли весь ресурс рішень вичерпаний і людина виснажена, вона просто противиться подальшому обговоренню рішень взагалі. Ще одна небезпека процесу прийняття рішень в стомленеому стані – це автопілот. Наші звички – шаблони сприйняття – що дозволяють нам щодня поглинати і обробляти величезну кількість інформації, швидко знаходити вихід зі стандартних ситуацій і не відчувати при цьому втоми – грають з нами в стані втоми злі жарти. Ми починаємо приймати рішення автоматично, не свідомо – і вони не завжди якісні.

Втім, помилятися is a must. Особливо для керівника.

Психолог Джейсон Мозер вивчав нейронні механізми, які включаються в мозку, коли ми припускаємося помилок. Виявляється, щоразу, коли ми помиляємось, активуються синапси – структури, які допомагають нейронам проводити сигнали в інші клітини зокрема під час процесу навчання.

Мозер вияв, що коли людина допускає помилку, мозок реагує у два способи. Обидва з них можна зафіксувати за допомогою електроенцефалограми.

Перша реакція – це так звана error-related negativity – негатив, пов’язаний з помилкою. Це ваша найперша рефлекторна і реакція, яка виникає через 50 мілісекунд після того, як ви помилились. Ви не можете на неї впливати.

Друга реакція – це так звана позитивність помилки. Вона виникає через 100 – 500 мілісекунд. І це вже ваша свідома реакція на помилку, спроба проаналізувати її. Чим більш активною є ця реакція людини, тим більш ефективно навчається людина. Це доводять дослідження. Люди, які сприймають помилку спокійно, які розуміють, що визнання помилки не означає поразки, загрози і не тягне за собою покарання, значно швидше навчаються, в їх головах значно легше створюються нові нейронні зв’язки.

В ще одному дослідженні вивчали, як середовище, де допускається помилка, впливає на розвиток людей. Результати підтвердили: коли культура середовища передбачає помилки як невід’ємну частину робочого процесу чи власне як процес розвитку, люди докладають більших зусиль до роботи і досягають більших результатів.

Тобто:

1. Помилка – невід’ємна частина процесу розвитку мозку. 

2. Ефективність розвитку залежить від того, як ми реагуємо на помилку.

3. Реакція на помилку залежить від культури середовища, в якому ви працюєте чи живете.

Люди, для яких помилка означає загрозу і покарання, відчувають реакцію першого типу і прагнуть уникати визнання помилки, аби уникнути покарання.

На практиці це означає, що в тих командах, де за помилки карають і сварять, люди не розвиваються і уникають нових і складних завдань, виконання яких несе ризики нових помилок.

Takeaway

1. Кожне наше рішення виснажує запас "ефективних" рішень. Розум часто помиляється. Навіть найретельніший аналіз проблеми потенційно несе в собі 60% ризик помилки, і таки буде помилковим, якщо не будуть враховані всі фактори. Чим більше рішень протягом дня ми приймаємо, тим менш уважно ставимось до різних факторів. В другій половині дня ми помиляємося частіше, бо не бачимо картину цілком.

2. Що вдягнути? Що приготувати на сніданок? Яку сумку взяти – це все рішення. Зробіть їх ввечері і не витрачайте "свіжий" ресурс мозку на них.

3. Ранок – найліпший час для прийняття ефективних рішень.

4. Зменшуйте за можливості кількість варіантів, з яких вибираєте. Що менше варіантів – то точніше вибір. І що менше вибір – то більшим є задоволення від прийнятого рішення.

5. Для щоденних неважливих рішень обирайте найлегший в реалізації варіант.

6. Позбавтесь подразників. Чим менше подразників – тим ясніший розум.

7. Не приймайте рішення в піднесеному емоційному стані – як негативному так і позитивному. Чим сильніша емоція, тим менше об'єктивності в прийнятому рішенні.

Читайте також: Хороший мотиватор, наставник та бізнес-тренер – абсолютно різні поняття

8. Розвивайте критичне мислення. Розумом легко маніпулювати. Сформульоване питання вже впливає на рішення. Якщо вам спочатку запропонують "наполовину порожній" келих, а потім "наполовину повний" – що ви виберете? Швидше за все, другий варіант. Хоча в обох висловах міститься однакова інформація в різних формулюваннях. Але саме це і має вирішальне значення: на прийняття рішення впливають ваші емоції – позитивні або негативні. Психологи називають це "ефектом обрамлення", в якому емоційне забарвлення завдання впливає на кінцеве рішення.

9. Базовою емоцію в високоефективній команді має бути емоція довіри. Тільки так люди відчувають можливість помилятися, а значить – розвиватись.

10. Чим більше покарання очікує людину за помилку, тим менше така людина буде розвиватися.

11. Помилки – невід’ємна складова розвитку – професійного і особистісного.

12. Завдання керівника і лідера – створювати середовище, в якому помилятися – означає розвиватися.

13. Найкраще, з чого може почати керівник – це визнавати власні помилки і ділитися досвідом того, як через помилки він навчився новому.

14. Якщо хочете, щоб людина в чомусь досягла успіху, не варто хвалити її за вроджені якості і таланти. Вона буде триматися за свою репутацію і почне уникати помилок. Чіпляючись за одні й ті самі моделі, мозок продовжить здійснювати одні й ті самі помилки, і в результаті в жертву буде принесено самовдосконалення. Хвалити варто за зусилля і за роботу над помилками.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram