Вчора, 20 березня, було опубліковано постанову уряду "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"".

Цей урядовий документ ставить хрест одразу на двох реформах, якими пишалася постмайданна влада. Це деполітизація управління державними підприємствами й реформа державного управління.

Почнемо із другого, бо тут усе очевидно. Як виявилося, Кабінет міністрів ухвалив цю постанову ще два тижні тому в закритому режимі. Її не було навіть у порядку денному з документами на розгляд, які отримують члени уряду.

Така підготовка та розгляд рішення суперечить принципові, прописаному цим же урядом у стратегії реформування державного управління – "формування політики на основі ґрунтовного аналізу й участь громадськості". Настільки важливе рішення не просто не обговорювали із зацікавленими сторонами – міністри не мали жодного аналізу для ухвалення рішення фактично з голосу, а сам факт появи цієї постанови став великим сюрпризом для всіх. Не дивно, що урядове рішення суперечить численним зобов'язанням України перед міжнародними партнерами.

Читайте також: Коболєв залишається, але отримує контракт із трьома умовами

Але проблема зі змістом постанови ще більша. Метою рішення уряду є повернути контроль над компанією політикам, забравши її від незалежної наглядової ради. Мільярдні корупційні скандали в "Нафтогазі" до 2014 року показують, до чого це може призвести.

Відповідно до керівних принципів управління держпідприємствами ОЕСР, наглядова рада повинна мати повноваження призначати та знімати CEO (директора або голову правління). Згідно з попереднім статутом, правління обирали загальні збори (тобто уряд) на підставі подання наглядової ради. Після останніх змін наглядова рада втратила вплив на призначення правління.

Більше того, в новому статуті зазначено, що тепер загальні збори можуть вирішувати питання, які належать до виняткової компетенції наглядової ради. Також уряд зможе ухвалювати рішення, обов'язкові до виконання наглядовою радою. Ці зміни руйнують логіку виняткового розподілу повноважень між загальними зборами, наглядовою радою та виконавчим менеджментом, закладені в директивах ОЕСР. Це особливо небезпечно в рік виборів, коли є спокуса тиснути на державні підприємства з метою виконання популістських обіцянок.

Функціонування незалежних наглядових рад – один із ключових складників ефективного корпоративного управління державними підприємствами.

Читайте також: Реформи під тиском Заходу: поки від нас щось вимагають – це добре

Є дві мети створення незалежних наглядових рад. Перша – залучення компетентних фахівців із відповідним досвідом до управління компанією на заміну чиновникам. Друга – зменшення впливу політиків і чиновників на роботу компанії. Це не означає, що держава як акціонерка втрачає контроль. Але вона обмежує власний вплив в інтересах компанії. Уряд як власник формує політику власності та призначає наглядову раду.

Якщо цілей із політики власності не досягнуто, власник має оцінити причини. Наприклад, якщо не досягнуто мети зі збільшення видобутку, чи є причиною неефективна робота компанії або непрозорий розподіл ліцензій на видобування газу, які дістаються наближеним до влади приватним компаніям замість реалізації їх через аукціони на "ProZorro.Продажі". Якщо цілей систематично не досягають через погану роботу компанії, власник може змінити склад наглядової ради. Завдання ж наглядової ради – призначити та контролювати виконавчого директора або правління, а також затвердити стратегію компанії відповідно до політики власності та слідкувати за її досягненням.

Бажання власника обмежити власні повноваження може видаватися дещо нелогічним, але насправді це в інтересах компанії. Наглядова рада й топ-менеджмент повинні мати достатньо довгий горизонт планування (три-п'ять років). Для цього менеджмент повинен мати імунітет від звільнення за політичними мотивами. Наприклад, через нову "шахівницю" розподілу посад (доїння держпідприємств) після чергових виборів. Менеджмент не повинен озиратися на думку політиків при ухваленні рішень в інтересах компанії. А політики відповідно не повинні надавати рекомендації щодо таких рішеннях. Також потрібен мораторій на зміну політики власності, наприклад, через бажання політиків продати комусь газ державної компанії дешевше ринкової ціни.

Реформа "Нафтогазу", розпочата 2015 року, наблизила нас до виконання керівних принципів ОЕСР, але не повністю. У "Нафтогазі" з'явилася наглядова рада із більшістю незалежних членів. Але з низки питань наглядова рада так і не набула достатньої автономності в ухваленні рішень, наприклад щодо призначення менеджменту або затвердження фінансових планів. Закрити частину цих прогалин передбачалося законопроектом 6428-Д. Але замість руху вперед на останньому засіданні уряду змінами до статуту "Нафтогазу" було зроблено великий крок назад.

Фактично ми повернулися назад у 2014 рік. І все треба починати заново.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram

Гліб ВИШЛІНСЬКИЙ, Дмитро ЯБЛОНОВСЬКИЙ